Звернення єпископів УГКЦ з приводу проблем, пов’язаних з поширення ВІЛ/СНІДу в Україні
ЗВЕРНЕННЯ
Дорогі у Христі,
1 грудня увесь світ відзначає День солідарності з людьми, які живуть з ВІЛ/СНІД. З цієї нагоди ми, Єпископи УГКЦ, хочемо долучити і свій голос до голосу міжнародної спільноти, щоб відповісти на цю трагедію, яка діткнула людство в останні десятиліття.
Станом на сьогодні у світі живе близько 33,2 мільйони ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД. Лише у Східній Європі та Центральній Азії таких осіб є аж 1,6 мільйонів, з чого 90 % припадає на Росію та Україну.
З великою тривогою ми спостерігаємо, що синдром набутого імунодефіциту (СНІД), який спричинений вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), — стає дійсністю дедалі більше поширеною у нашій країні, а особливо серед молоді. Згідно офіційної статистики, лише за перші 8 місяців цього року в Україні зареєстровано близько 12 000 нових ВІЛ-інфікованих, що на 15 % більше у порівнянні з минулим роком. Серед них — 2 200 становлять діти. За цей самий період в нашій країні зареєстровано понад 3 000 нових захворювань на СНІД, а 1 567 хворих на СНІД померли. В 10 областях України кількість осіб, вражених вірусом, перевищує 90 на 100 тисяч мешканців. Оскільки далеко не всі хворі чи інфіковані є виявлені за посередництвом відповідних аналізів чи тестів, число зареєстрованих випадків, на думку експертів, слід помножити на 5, щоб визначити реальний стан справ у цій ділянці.
«МИЛОСЕРДЯ ПРАГНУ…»
Перед лицем такої гострої з точки зору соціальної, психологічної та душпастирської ситуації ми не можемо залишатися байдужими. Страждання осіб, діткнених вірусом, та їхніх рідних і близьких кличуть про поміч і милосердя.
Життя Господа нашого Ісуса Христа має стати для нас взірцем для підходу та розв’язання проблем пов’язаних з ВІЛ/СНІД. «Як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного» (Ів. 13,34) — заповідає нам Господь. Люди, які страждають від проблем, пов’язаних з ВІЛ/СНІД, через нас повинні відчути лагідний дотик рук Благого та Всемилостивого Бога. Нам слід відкрити в їхніх душах та серцях Христа, який промовляє до нас: «Я був хворий, і ви навідались до Мене» (Мт. 25,36).
Церква Христова тримає широко відкритими свої материнські обійми для всіх втомлених і обтяжених, відкинених і забутих суспільством, важко зранених у душі та на тілі.
Багато з цих людей, переживши особисте навернення, можуть сказати: «У своєму болі, у своєму страху, у своєму відчуженні я відчув присутність Бога, Його силу, любов і підтримку». Таким чином вони самі стають місцем Божого об’явлення, величними пророками Божої любові та цінності й змістовності кожної хвилини життя людини.
Нашим обов’язком є посилена допомога людям, що живуть з ВІЛ/СНІД. Усі ми, як послідовники Христа, можемо нести один одному розраду, втіху, перспективу майбутнього, а також віру та надію на спасіння і життя вічне.
«НЕ СУДІТЬ…»
Згадаймо, що життя Ісуса Христа — це ціла низка зцілень, відпущення гріхів і подолання таврування людей, маргіналізованих чи відкинених публічною опінією. Він часто робить це насамперед через особистий вихід назустріч цим людям, через дотик до їхніх ран, щоб таким чином допровадити їх як до духовного, так і до фізичного та соціального зцілення.
Хоч поширення ВІЛ-інфекції великою мірою — але не завжди (!) — залежить від індивідуальної поведінки та особистого помилкового вибору людини, з іншого боку, воно тісно пов’язане з економічними, соціальними і культурними реаліями сучасного світу. Тому не можна говорити про ВІЛ і СНІД, не беручи до уваги таких важливих суспільних факторів, як безробіття, насильство, алкоголізм, відсутність життєвих перспектив, зокрема для молоді.
Нам слід замінити осуд співчуттям, а страх — надією. Сам Господь своїм життям вчить, що ми не маємо права на звинувачення та осуд, коли звертається до книжників та фарисеїв такими словами: «Хто з вас без гріха, нехай перший кине в неї камінь» (Ів. 8,7). Церква як Мати і Вчителька приймає кожну особу, яка несе хрест своїх страждань, спричинених недугою, запрошуючи усю людську родину огорнути цих осіб турботою і любов’ю.
«ЧУВАЙТЕ…»
ВІЛ/СНІД — це не проблема поодиноких людей, вона стосується усього суспільства: бідних та багатих, іноземців та громадян України, чоловіків і жінок, людей похилого віку та дітей і молоді, політиків, бізнесменів і робітників, військовослужбовців, віруючих і невіруючих.
Розглядаючи Церкву і суспільство в цілому як одне таїнственне Тіло (пор. 1 Кр. 12,27), мусимо пам’ятати, що захворювання одного члена відгукується стражданням цілого тіла. Люди, що живуть з ВІЛ/СНІД, є частиною нашого суспільства, частиною наших церковних спільнот. Це — великий виклик для нас усіх і заклик до милосердя і чуйності.
А це буття чуйним, за словами світлої пам’яті Папи Івана Павла ІІ, означає передусім — намагатися бути людьми сумління, не вбивати, ані не спотворювати свого сумління, називати по імені добро та зло і не затирати різниці між ними. Бути чуйним, крім того, означає мати серце, чуйне на людську нужду і готове принести поміч і потіху страждаючій особі; іншими словами, чуйність — це діяльна любов ближнього, фундаментальна людська солідарність з тими, хто страждає. Нарешті, бути чуйним — це почуватися відповідальним за ту спадщину, ім’я якої — Батьківщина.
Дорогі у Христі! Єднаймося молитвою з особами, ураженими вірусом чи недугою, з їхніми ближніми, з тими, хто служить їм і супроводжує їх на цьому важкому етапі їхнього життя! Нехай наші людські зусилля підтримує благодать Всемогутнього і люблячого Бога та Його вітцівське благословення, що його призиваємо на усіх Вас!
В імені Синоду Єпископів
† ЛЮБОМИР
Дано у Львові-Брюховичах, 29 листопада 2007 року