Звернення єпископів УГКЦ «Про явище хабарництва в нашій країні та як його поборювати»
«ПРО ЯВИЩЕ ХАБАРНИЦТВА В НАШІЙ КРАЇНІ ТА ЯК ЙОГО ПОБОРЮВАТИ»
Звернення на Великий піст
Дорогі у Христі!
У цей святий час Великого посту кожна віруюча людина складає іспит сумління, критичним оком зазираючи у найглибші закамарки своєї душі. Видобути звідти якийсь гріх, до якого вже призвичаївся і який уже не сприймаєш як гріх, — це важливе завдання кожного, хто хотів би серйозно поставитися до цього важливого часу великопісної духовної віднови. Часто гріховна провина, почавшись у серці людини, заражає інших і розростається в народі великим суспільним лихом. Саме до таких народних нещасть ми й відносимо хабарництво (корупцію). Ми чули про різні заходи щодо поборювання корупції, які пропонує наша влада. Нема сумніву, що нашим моральним і громадянським обов’язком є підтримати їх. Проте, ми хочемо також застановитися на тим, що ми, переконані християни та люди доброї волі, можемо зробити, щоб викорінювати те лихо. Бо справді, воно глибоко закоренилося в нашій системі, а що гірше — у наших серцях. І хоч усі нарікають та засуджують корупцію, але без неї, на жаль, не можна уявити собі нашого життя.
Утім, це лихо існує не тільки в Україні, а поширене в багатьох частинах світу і має давню історію. Доказом цього є навіть книги Святого Письма. Ось, для прикладу, кілька цитат зі священних книг: «До зла їхні руки спритні; князь вимагає, суддя чинить розправу за хабар, вельможа виявляє свої забаганки, правдою крутить» (Мих. 7, 3); «Князі твої — бунтарі і спільники злодіїв; усі на гостинці ласі, за дарунками так і женуться» (Іс. 1, 23); «За те, що топчете вбогого й здираєте хабар із нього хлібом, ви, збудувавши з тесаного каменю доми, — не будете в них жити; ви насадили виноградники препишні, — але вина з них не будете пити» (Ам. 5, 11); «Не губи з грішниками душу мою… руки яких на злочин готові і десниця яких повна хабарів» (Пс. 26, 9–10).
Зрозуміло, що факт існування хабарництва — навіть такого поширеного й всеохопного — аж ніяк не виправдовує того жахливого явища. Хабарництво (корупція) є гріхом, а не тільки якимсь невигідним звичаєм. Про ставлення Господа Бога до цього гріха ясно і недвозначно сказано у Святому Письмі: «Горе тим, що… за гостинець роблять винного правим, а правому відмовляють його права» (Іс. 5, 22–23); «Горе тим, що несправедливі видають закони, що пишуть приписи суворі, щоб відправляти вбогих без правосуддя, щоб позбавити права бідних у моїм народі, щоб з удовиць користь тягнути та сиріт обдирати» (Іс. 10, 1–2). «Нехай, отже, буде на вас страх Господній: дійте обережно, бо в Господа, Бога нашого, нема неправди, ані сторонничості, ані підкупства» (ІІ Хр. 19, 7).
Нам, віруючим людям, не треба повторювати, чим є гріх для людини і для суспільства. Він затруює співжиття між людьми і загороджує шлях до спасіння. Тому ми мусимо дивитися на те велике духовне лихо очима віри й долати його силою віри. Що таке корупція (хабарництво)? Це приймання дарів за послугу, яку ми своїм станом чи своїм урядом зобов’язані комусь надати. Або навпаки: приймання дарів за послугу, яку згідно з законодавством ми не маємо права надавати. Морально хибними є не лише ті ситуації, коли ми приймаємо хабарі, а й ті, коли ми їх даємо іншим. Звичайно, це не є науковий аналіз явища корупції в усіх її видах — над ним працюють цілі інституції, уточнюватиме свою позицію щодо духовних аспектів цієї проблеми і Церква. Сьогодні ми хотіли б лише спрямувати наші великопісні духовні розважання до джерела цього лиха, а саме: безмірної любові до гроша. А де скарб ваш, там і серце ваше (пор. Мт. 6, 21). Для кого багатство є найбільшою вартістю, той не цурається жодного заходу, щоб його набути, навіть якщо цим він свідомо завдає кривди своєму ближньому.
Отже, першим кроком для викорінення гріха корупції є встановити у своєму житті властиві пріоритети, зрозуміти, що єдиним тривалим джерелом щастя людини є Бог. Багатство, майно, гроші — це засоби, якими можна прекрасно служити собі і ближньому. Але вони стають жорстокими рабовласниками, коли ми погоджуємося бути їхніми невільниками. Звільнити й очистити своє серце від пристрасної любові до гроша — це нелегкий процес. Зовнішні заходи, які пропонує влада в боротьбі проти корупції, можуть мати деякий успіх, але вони ніколи самі в собі не змінять серця людини. Тут треба смиренної боротьби зі своїми прив’язаннями та узалежненнями, а успіх такої боротьби можливий лише з Божою допомогою. У Святому Письмі записано, що ізраїльський народ мусив сорок років мандрувати пустелею, щоб звільнитися від захоплення єгипетськими «котлами» і з чистим серцем увійти в обіцяну землю.
Бажаємо звернути увагу на дві справи, які є доконечними в боротьбі проти корупції і хабарництва. По-перше, якщо ми дійсно хочемо реальної заміни ситуації, то пролом у солідному мурі препоганих звичок мусить хтось конкретно почати. Хто це має бути? Не оглядаймося довкола, шукаючи того воленосного лицаря. Ним маєш бути Ти, дорогий брате чи дорога сестро! Не спихай відповідальності на когось іншого, а почни від себе. Особлива відповідальність тут лежить на священиках, які, несучи до людей Боже Слово, покликані бути для них моральним прикладом і взірцем. Грошолюбство пароха може нанести його парафіянам духовну травму, яку важко буде загоїти. І навпаки, життя священика у євангельській правді стає опорою для всіх слабосильних.
По-друге, зло хабарництва закорінене в наших серцях дуже глибоко, і не кожний з нас є таким лицарем, що може стати до двобою з нечистою силою, особливо якщо десятками років ми жили в тому духовному бруді. Отже, мусимо виховувати грядуще покоління в дусі справедливості й правди. Проте й тут нас підстерігають певні загрози. Усі найкраще продумані способи поборювання корупції нічого не вдіють, якщо уже в початкових класах учитель виразно скаже дітям, що вони не одержать справедливо заслуженого високого бала, якщо не принесуть вчителеві якогось дарунка. Навіть найбільш рафіновані антикорупційні заходи будуть даремні, якщо за можливість успішно скласти іспит студент зобов’язаний буде платити хабаря, а від молодого випускника вимагатимуть певну суму як передумову прийому його на роботу. Подвійний гріх беруть на свою душу ті дорослі, які ведуть молоду людину до розтління. І велика відповідальність лежить на суспільстві, бо ми мусимо виховувати нові покоління, які не знатимуть, що таке корупція.
Період у сорок днів, що становлять Великий піст, встановлено на взірець сорока днів побуту Господа нашого Ісуса Христа в пустелі перед початком Його виступу як Учителя. Цей сорокаденний побут у пустелі закінчився подоланням трьох великих спокус, хитро підсунених Ісусові нечистим духом. На всі ці спокуси наш Господь рішуче відповів, що єдиного Небесного Отця треба слухати і виконувати Його волю (пор. Мт. 4, 10).
Дорогі у Христі брати і сестри! Перед нами сорок днів Великого посту — святий час, який може стати великим кроком до освячення наших душ та оздоровлення нашого суспільства, якщо ми твердо скажемо: «Ні!» хабарництву в усіх його формах. Переосмисливши наше життя й наші вчинки, очистивши наші душі святими Тайнами, скажімо услід за Христом: «Отче наш, що єси на небесах… нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі… визволи нас від лукавого».
Благословення Господнє на вас!
Від імені Синоду Єпископів
† ЛЮБОМИР
Дано 5 березня 2008 року Божого