Лист Блаженнішого Любомира до Блаженнішого Митрополита Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви

ЛИСТ

Блаженнішого Любомира
до Блаженнішого Митрополита Володимира,
Предстоятеля Української Православної Церкви

Ваше Блаженство!

Радісно звертатися до Вас у дні Пасхи Христової — початку нового творіння, що ним є і Воскреслий Христос, і ми — Його Тіло. Радісно, бо й ми спільно можемо дати благословення новому творінню — воскресінню єдиної помісної Церкви в Україні. Ця Церква — Київська митрополія — вже існувала в історії, взявши початок із Хрещення Руси-України святим рівноапостольним князем Володимиром. Після століть славного розвитку Київська Церква, подібно до самого Христа, пройшла через неправедні суди, приниження, аж до Голгофи переслідувань і болю роздорів. Тепер приходить час «триденного воскресіння», щоб, подібно до Христа, злучити всіх розділених у єдине воскресле церковне Тіло.

Нема потреби вкотре згадувати, наскільки важливо знову віднайти одні одних у церковній Повноті. Ми, українські греко-католики, не раз свідчили про готовність до співпраці у творенні єдиної помісної Української Церкви. Свій підхід до еклезіологічних її підстав ми висловили, зокрема, в нашій «Екуменічній концепції УГКЦ» та в посланні «Єдиний Божий народ на Київських горах», виданому з нагоди повернення до Києва осідку Глави УГКЦ. У цьому зверненні до Вас ми прагнемо наголосити на декількох принципових моментах:

1. Єдина Христова Церква існує сопричастям помісних Церков, вона є іконою Пресвятої Трійці, божественна єдність якої є сопричастям різних і рівних Іпостасей.

2. Єдина помісна Українська Церква воскресне сопричастям Церков київської традиції, які самі себе і одна одну вважають спадкоємицями Свято-Володимирового Хрещення. Кожна з Церков іпостасно-самобутня у власному очоленні і священноначаллі, кожна рівна у звершенні Таїнства спасіння.

3. Як жодна з Іпостасей Пресвятої Трійці не є цілою Трійцею, так і жодна з Церков київської традиції не є цілою Київською Церквою чи її єдиною підставою.

Із визнання Церкви Христової сопричасною спільнотою Церков випливають такі дії на шляху до створення єдиної помісної Церкви в Україні:

1. Церкви київської традиції взаємно визнають себе Церквами-Сестрами.

2. На підставі літургійного Символу віри Церкви визнають сповідування кожною з них однієї й тієї самої віри семи Вселенських Соборів.

3. Церкви визнають дійсність і благодатність Святих Таїнств у кожній з них і, як наслідок, правосильність єрархічних структур усіх Церков київської традиції.

4. Імена предстоятелів Церков-Сестер київської традиції записуються в диптихи кожної з них. Предстоятелі Церков поминають одні одних на Великому вході Божественної Літургії.

Ці кроки в напрямку сопричастя Церков київської традиції потребують свого доповнення у розвитку сопричастя наших Церков із Церквами царгородської, римської і московської традицій, аби і з ними втілилась єдність рівних і різних. Неприпустимо замість розвитку сопричастя розривати вже існуюче спілкування УГКЦ з Римською, УПЦ з Московською Церквами чи нехтувати історичною пов’язаністю усіх Українських Церков із Царгородською Церквою-Матір’ю. Натомість нашим Церквам потрібно спільно розробити пропозиції щодо розвитку сопричастя з Церквами Царгороду, Риму і Москви і скерувати їх до предстоятелів цих Церков. За потреби ці пропозиції можуть бути підтримані державною владою, одначе, роль її не має бути вирішальною. Головні засади цих пропозицій, на нашу думку, мали б бути такими:

1. Помісна Українська Церква, яка існує сопричастям Церков київської традиції, визнає Царгородську, Римську і Московську Церкви Церквами-Сестрами;

2. Церкви Царгороду, Риму і Москви визнають об’єднану помісну Українську Церкву Церквою-Сестрою;

3. Помісна Українська Церква і Церкви-Сестри Царгорода, Риму і Москви спільно визнають одні в одних єдність віри семи Вселенських Соборів і благодатність святих Таїнств.

Взаємовизнання сопричастя віри і Таїнств між Церквами київської традиції (помісною Українською Церквою) з Церквами царгородської, римської і московської традицій (Вселенською Церквою) уможливить перехід Церков київської традиції до євхаристійного сопричастя між собою, тобто до співслужіння Євхаристії. Спільна Євхаристія — видимий прояв єдності помісної Української Церкви — стане підставою обрання єдиного патріарха Київської Церкви. Обраний єпископами всіх юрисдикцій, патріарх представлятиме Київську Церкву перед іншими Церквами, утверджуватиме сопричастя між предстоятелями українських Церков, прийматиме апеляції й вирішуватиме можливі спори. Предстоятелі українських Церков літургійно поминатимуть єдиного патріарха, а він — предстоятелів Римської, Царгородської і Московської Церков. Він також повідомлятиме їх про своє патріарше обрання і отримуватиме від них Акт сопричастя.

Перелік цих кроків, їхня масштабність потребують об’єднання зусиль і наших Церков, і державної влади, і широких верств українського суспільства. Разом з тим, спільна праця в напрямі творення єдиної помісної Церкви в Україні може стати потужним чинником суспільної консолідації, підставою української національної ідеї. Помісність нашої єдиної Церкви матиме сопричасний характер, що дозволить зберегти все цінне, накопичене в сучасних Церквах київської традиції. Водночас сопричасний характер спільного патріархату стане зближуючим середником для Церков Царгороду, Риму і Москви. Християнська спільнота України зі своєрідного «яблука розбрату» перетвориться на «місце зустрічі» в правді і любові великих Церков християнського світу, а об’єднана Київська Церква стане активним промотором віднайдення «доброго стану святих Божих Церков та з’єднання всіх» у Христовій Церкві.

Як перший і важливий крок на цьому обнадійливому шляху, ми розцінюємо і вітаємо ідею створення Ради Українських Церков Володимирового Хрещення. Створення цього форуму для обміну думок та конкретної співпраці дає нам прекрасну нагоду ще раз переконатися в тому, що нас об’єднує життєдайна київська традиція, на підставі якої наші Церкви уже понад тисячоліття духовно окормляють Божий народ, тоді як роз’єднують нас лише немочі наші й нашарування минулих провин. Використаймо цю нагоду для подолання давніх упереджень і нарощення взаємної довіри! Хай не стане це нове утворення місцем для нових поділів та об’єднання супроти когось! Нашу співпрацю благословить Бог, якщо в її основі лежатимуть такі засади:

1. Право брати участь у зустрічах Ради зберігається за усіма Церквами, що походять із київської традиції.

2. Тимчасова неготовність якихось Церков брати участь у таких зустрічах не може служити підставою для вилучення їх із процесу співпраці.

3. Усі Церкви-учасниці наділені однаковими правами та поділяють спільну відповідальність.

4. Головною метою нашої співпраці є глибше пізнання, розвиток та утвердження в житті Божого народу нашого краю благодатної київської традиції.

Ваше Блаженство! Буду дуже радий почути Ваші реакції, а особливо пізнати Ваші підходи до творення єдиної помісної Церкви. На мій погляд, що прозорішим буде спільний шлях та інформованішим суспільство, то більші шанси матиме свята справа єдності. Ми свідомі власних немочей і, водночас, сили благодаті Святого Духа — Духа Церкви. Молитовно прикликаю на цю справу Боже благословення і Покров Пресвятої Богородиці.

Остаюсь об’єднаний у молитвах

см. ЛЮБОМИР