Послання Блаженнішого Святослава з нагоди 50-річчя заснування Українського католицького університету

ПОСЛАННЯ

Блаженнішого Святослава
з нагоди 50-річчя заснування Українського католицького університету

Золотий ювілей Українського католицького університету (УКУ), що його ми святкуємо з осені цього року, повертає нас думками в той далекий уже 1963 рік, коли світлої пам’яті Патріарх Йосиф Сліпий, відбувши 18-річну каторгу в Сибіру, опинився несподівано для себе в Римі. Але думками цього добровільного в’язня Христового оволоділо не прагнення відпочинку. «З усіх сил намагався я шукати виходу з цього майже безвихідного становища, щоб підняти Церкву і Нарід з руїни, щоб їх відродити. Треба було знову починати працю відродження в самому корені, від самих основ. А основи я бачив в науці, молитві, праці і християнському праведному житті», — описав він свої тогочасні задуми в «Заповіті».

І вже своїм першим декретом Патріарх заснував Український католицький університет — «кузню, в якій мають вишколюватися і виховуватися нові покоління священиків і мирських апостолів, борців за вільні від насилля правду і науку» (Заповіт). У той час, коли різні ідеології заперечували український християнський світогляд і принижували українську культуру, Патріарх Йосиф закладає цей Університет, щоб творити мережу людських стосунків на християнських засадах і таким чином збирати довкола християнської істини, як він сам говорив, «у розсіянні сущих». Закладає з величезними зусиллями, долаючи об’єктивні труднощі та опір скептиків.

Заклик Патріарха берегти цей Університет досягнув вух і сердець його молодих учнів та послідовників, які не дозволити згаснути тому вогнищу науки в Римі, а в належний час перенесли його в Україну й дали йому нове життя. З плином часу стало очевидно, що справді благословенними були задуми засновника, допомога усіх доброчинців — на поселеннях, а тепер і в Україні, жертовна праця професорського грона у римський період, самопожертва відновлювачів Університету на рідній землі, а також усієї спільноти цього навчального закладу. Великою є наша вдячність їм — і хай великими в очах Бога будуть їхні заслуги!

Що ж сьогодні, через півстоліття, означає цей Університет для нашої Церкви? На це можна відповісти одним глибоким словом: він є знаком Божого діяння і Божого благословення над нашою Церквою і нашим народом. Створення такого осередку віри і науки є невипадковим, відбувається не лише людською силою, а, передусім, благодаттю Святого Духа. Це — плід великого подвижництва віри конкретних людей, об’єднаних у Господі живою культурою праці й молитви. Чому їм це вдалося? Бо була жертва, бажання іти «на глибоку воду», відданість справі, глибока взаємоповага, колегіальна професійна культура, кропітка увага до деталей. Бо ця культура свідомо будувалася на свідченні наших мучеників за Христову віру і дружбі з людьми, яких наше суспільство дуже часто відкидає і маргіналізує. Бо була спільна молитва, особливе почуття відповідальності, зокрема до пожертвуваного гроша, боротьба з корупцією, відважна, активна громадянська позиція.

Ось тому Український католицький університет є благословенням для нашої Церкви і українського народу. А 50-річний його ювілей — це знак і біблійний символ цього Божого благословення.

Сьогодні УКУ становить інтелектуальне осердя нашої Церкви, в якому творчі уми в атмосфері молитви й почуття відповідальності за долю Церкви і народу міркують над тим, що означає будувати університет ХХІ століття, — університет, який справді був би зародком оновлення освіти й суспільства в нашій державі.

Проте значення цього Університету виходить далеко поза межі України. Від нього очікують вагомого слова, а навіть і спасенних християнських розв’язків багатьох проблем сучасності в контексті всієї Вселенської Церкви. Як поєднати в одному навчальному закладі віру і розум, так щоб знання перестали бути інструментом лукавого? Як увійти в європейський ціннісний простір, що є опорою для людської цивілізації, і водночас свідчити християнські вартості, не погнатися за модними світоглядними течіями, які цю опору підточують? Як сформувати школу новітнього богослов’я, яка остерігатиметься академічного самоізолювання у «вежі зі слонової кості», а чутливо реагуватиме на новітні виклики в культурологічному та суспільному вимірах? Як виховати майбутню еліту народу, яка повернеться в етичні рамки служіння народу, а також визнає гідність тих, кого віддавна найбільше кривдять: жінок, старців, убогих, знедолених і тих, що відкинуті за межі цивілізованого життя?

Усе це — складні завдання, над розв’язанням яких б’ються сьогодні найкращі уми світу. Український католицький університет має всі підстави, — інтелектуальні, духовні, матеріальні, — щоб стати з ними в один ряд. Як гасло свого ювілейного року спільнота УКУ вибрала улюблений вислів свого засновника: «Великого бажайте!». Розпізнавати «знаки часу» і знаходити розв’язки для найскладніших проблем сучасності — це і є те велике, якого має бажати собі УКУ. Патріарх Йосиф навчав: «Що ж можна великого бажати, очевидно, маючи перед очима Бога? Леліяти далекосяжні пляни, жити і працювати для них, ставити собі високу мету, виповнювати великі завдання, осягати геройські чесноти, набувати глибоку науку і високе мистецтво, стати пориваючим проповідником і досвідченим провідником, бути духовним добродієм людства, співдіяти з Божими поривами, не губити їх і не тратити сил на дрібниці і переминаючі речі, не спинюватися на марницях, поширювати і закріплювати Христову Церкву, а передусім — здобути велику святість, бо призвав нас Бог не до нечистоти, але до святості (1 Сол. 4, 7), — оце те велике в головних зарисах, якого повинен бажати Христовий ученик» (Послання «Великого бажайте!»).

Університет буде спроможний досягати великої мети лише тою мірою, якою він зможе забезпечити свою особливу ідентичність. УКУ належить до світової мережі католицьких університетів, які діють у правовому полі католицької освіти. Водночас діяльність Українського католицького університету в нашій державі здійснюється з урахуванням особливостей національної системи освіти. Усе це вимагає мудрості й делікатності у вирішенні практичних питань, щоб, з одного боку, запевнити дальший розвиток УКУ на території України, а з іншого — зберегти його глибоку церковну і християнську сутність.

Так, для дотримання основних параметрів церковної ідентичності Українського католицького університету Українська держава не повинна боятися надати йому широку автономію. Це вимагає докорінного переосмислення філософії урядування у сфері освіти, коли держава сприяє розвитку тих особливих освітніх феноменів, що їх породжує саме життя.

Не менш важливим є і глибоке відчуття церковного характеру своєї місії всередині самої університетської спільноти. У місії УКУ записано, що його спільнота «живе східнохристиянською традицією». Очевидно, що Університет зберігає традицію не як музейний експонат, а, радше, допомагає Церкві відкривати нові шляхи комунікації зі суспільством, розуміти, як змінюється світ і як краще в сучасному світі та в нових обставинах проповідувати Христову Благовість спасіння. У цьому сенсі УКУ покликаний бути лабораторією живої богословської думки, яка народжується з глибокого закорінення в живому переданні віри та з постійної відкритості до всеоновлювальної дії Святого Духа. Тому Університет покликаний пропонувати християнські розв’язки щодо сучасних моральних проблем охорони здоров’я, забезпечення прав людини, публічного служіння, дотримання соціальної справедливості, екології та збереження довкілля, психічного здоров’я, інформаційних технологій, мас-медіа, політичної культури і практики та інших сфер життя людини. Ми хочемо, щоб УКУ був «університетом людей і для людей».

Відповідальність за цей навчальний заклад, який існує за пожертви доброчинців, лежить також на всіх нас, його приятелях і прихильниках, на всій Українській Греко-Католицькій Церкві. З нагоди 50-річного ювілею я хочу висловити своє визнання і глибоку вдячність усім тим жертводавцям в Україні і за кордоном, завдяки яким він сьогодні існує. Будьте певні: ніхто з тих, хто повірив в ідею цього Університету на заклик Патріарха Йосифа і хто підтримує УКУ сьогодні, ніколи про це не пошкодує. І нехай Боже благословення спочиває над усіма тими, хто своєю молитвою, працею і фінансовою підтримкою робить можливим існування і розвиток Українського католицького університету!

Як писав свого часу Патріарх Йосиф, «людина росте з своїми задумами і своїми плянами. Високі пориви її підносять, а низькі і грішні похоті руйнують… але кожному дано бажати „великого“, молити Бога про те, помагати посильно у великих духових будовах, бо з дрібних цегол виростає гігант. Кожний може чинити добре, а в кожному доброму є і велике. Людина може вчинити проминаюче заслуженим для вічності і в часовому зловити вічне!» (Послання «Великого бажайте!»).

Повторю ще раз: я не уявляю собі УКУ без УГКЦ і УГКЦ без УКУ. Нехай же наш Університет росте на славу Божу і для добра людей! Нехай залишиться назавжди пульсуючим джерелом, з якого випливатимуть на нашу Церкву і на наш народ потоки Божої мудрості, здорової науки, а передовсім — праведності і святості життя!

Благословення Господнє на вас!

† СВЯТОСЛАВ