Пастирське послання Блаженнішого Святослава про ідентичність та місію УКУ з нагоди Року митрополита Андрея
ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ
Блаженнішого Святослава
про ідентичність та місію УКУ з нагоди Року митрополита Андрея
Наша Церква і все наше суспільство переживають Рік митрополита Андрея Шептицького, присвячений 150-річчю з дня народження та 70-м роковинам відходу у вічність цього Мойсея українського народу. Осмислюючи багатогранність постаті Великого митрополита, ми не можемо оминути своєю увагою того, що він був батьком і взірцем християнського інтелектуального життя нашого народу, зокрема у ХХ столітті. Його серце, переповнене Божественною мудрістю, та глибокий інтелект, просвічений Святим Духом, зродили мрію про Український католицький університет, який мав стати осердям збереження та розвитку української християнської цивілізації. Грандіозність цього задуму — що його пізніше ревно втілював у життя ісповідник віри патріарх Йосиф Сліпий — можна вповні оцінити лише тоді, коли взяти до уваги загрози фізичної заглади й виклики різних безбожницьких ідеологій, які хвилями накочувалися в минулому столітті на повірене митрополиту Андрею інтелектуальне та виховне середовище нашої Церкви.
Споглядаючи на цей задум засновника сучасної вищої богословської науки в нашій Церкві та відчуваючи всю відповідальність за здійснення його мрії в наш час, уже віддавна виношую у своєму серці і думках бажання окремо звернутися до спільноти Українського католицького університету, нашого духовенства, монашества і мирян, щоб наголосити на важливій ролі УКУ для Церкви та суспільства, вказати на відповідальність усієї Української Греко-Католицької Церкви за це осердя її інтелектуального буття. Важливість і складність місії нашого Університету для збереження і творчого розвитку сучасної нам української християнської культури стає ще більш очевидною з огляду на багатство глобальної культури і людського досвіду в ХХІ столітті та можливості, котрі вони породжують, а також зважаючи на новітні атеїстичні та секуляризаторські ідеології (як зі Сходу, так і зі Заходу), котрі можуть легко спокусити неутверджених у вірі й традиції власної Церкви та народу.
Багато очей та умів — в Україні і поза нею — спрямовані на академічну спільноту УКУ в очікуванні високих духовних, моральних та інтелектуальних стандартів, які повинні стати чіткими орієнтирами на шляху формування нового покоління для нової Україні. Це вкрай необхідне, зокрема, нашій молодій Церкві, яка — стаючи щоразу більше глобальною з викликами в різних країнах і на різних континентах — покликана до творчого, сучасного осмислення та динамічного втілення Євангелія. Таке покликання вважаємо нашим цивілізаційним завданням (для блага України, Європи та східних сусідів) i внеском у життя Вселенської Церкви.
Водночас, знаходячись перед численними і подекуди складними викликами сучасності, Український католицький університет — у постійному діалозі із слугами Божими Андреєм і Йосифом — сам повинен знову і знову переосмислювати свою ідентичність та місію у світлі Божого Слова та святого Передання, щоб натхненно і плідно працювати в науковому, педагогічному і соціальному напрямках та не збитися з дороги правди, осяяної Божественним Об’явленням.
Починаючи вже з першого речення своєї Апостольської конституції 1990 року «Ex corde ecclesiae», св. Іван Павло II наголошував, що кожен «народжений із серця Церкви» католицький університет є не новітнім феноменом, а радше частиною неперервного «потоку традиції, яка може бути простежена до самого походження університету як інституції» (ЕСЕ 1). Перші засновані Католицькою Церквою спільноти викладачів і студентів (Universitas magistrorum et scholarium) народжувалися в контексті середньовічної християнської культури з метою пошуку істини шляхом органічного поєднання віри і розуму. На теренах давньої Київської митрополії навчальні заклади адаптували західну освітню модель до духовних та інтелектуальних потреб східного християнства, а з проголошенням Берестейської унії 1596 року наш єпископат створив власну мережу богословських навчальних закладів, які зробили поважний внесок у розвиток тогочасної християнської культури слов’янських народів.
У ХХ столітті Українська Греко-Католицька Церква, ведена митрополитом Андреєм Шептицьким, сформулювала ідею Українського католицької університету, що на початку була реалізована через заснування у Львові 1928 року Богословської академії, єдиного в міжвоєнний період українського вищого навчального закладу. З огляду на воєнні лихоліття, офіційну заборону УГКЦ у Радянському Союзі та жорстокі переслідування її духовенства і вірних, задум митрополита Андрея здійснив лише його наступник — патріарх Йосиф Сліпий, перший ректор Богословської академії. Невдовзі після визволення із сибірської неволі цей ісповідник віри наприкінці 1963 року заснував у Римі Український католицький університет імені святого Климентія Папи, який був покликаний «продовжувати, забезпечувати й закріплювати дальший розвиток і зріст дослідів і досягнень людського духа та правдивої науки у світлі Христової Благовісті… виховувати молоде покоління, перейняти його католицькими засадами і вчинити готовим із запалом посвятитися науці та примінювати своє знання в житті» (Твори Патріярха і Кардинала Йосифа. — Т. 10–11. — Рим, 1979. — С. 182–184). У своєму слові з нагоди 10-річчя УКУ в Римі патріарх Йосиф наголошував: «Плекайте побожність, бережіть чисту Христову віру і науку, студіюйте минуле Вашої Помісної Церкви, пізнавайте недолю свого народу, жийте духом єдности і бажання для цієї єдности працювати, а як треба — то й вмерти за неї, пізнавайте всі здобутки здорового людського знання, щоб тим служити Христові і своєму великому Народові» (Благовісник Патріярха Києво-Галицького і всієї Руси. — Рік 13–15. — Кн. 1–4. — Рим, 1977–1979. — С. 215–216).
Невдовзі після здобуття Україною Незалежності, 1994 року, у Львові було відновлено Львівську богословську академію, а 2002 року на її основі відкрито Український католицький університет, що «вінчає собою столітнє зусилля і прагнення Української Греко-Католицької Церкви та українських науковців створити вищий навчальний заклад, який виростав би на ґрунті християнської духовності, культури та світогляду і став би освітнім та науковим центром загального значення, а також місцем екуменічного діалогу й порозуміння в Україні» (Інавгураційний виступ ректора УКУ о. Бориса Ґудзяка під час урочистого відкриття УКУ в 2002 році // Ідентичність і місія Українського католицького університету: Доповіді, промови і дискусії інавгураційних урочистостей 25–29 червня 2002 року. — Львів, 2003. — С. 28).
Від початку своєї діяльності в Україні УКУ став одним із найактивніших середовищ формування церковної і громадянської свідомості та впровадження позитивних змін у Церкві й суспільстві. Якісна освіта нового покоління священиків і богословів, здобуття випускниками УКУ наукових ступенів у кращих університетах світу, державне визнання богослов’я, державна і міжнародна акредитація богословських програм, участь в екуменічних ініціативах та міжнародних наукових партнерствах, відкриття нових програм і напрямків діяльності, адміністративна і фінансова прозорість, активна громадянська позиція ректорату, студентів і випускників, плідна праця над Катехизмом нашої Церкви і євангелізацією та катехизацією в Україні й закордоном — усе це не може не викликати почуття вдячності за виконану працю. Особливо слід відзначити участь спільноти УКУ в Революції гідності та її активні намагання бути генератором змін у суспільній свідомості.
Ситуація, в якій ми нині живемо, зазнає постійних і швидких змін. Змінюється світ, змінюється наше суспільство, змінюються відносини між суспільством і Церквою — це дає нам нові можливості та ставить перед нами щоразу нові завдання й вимоги. Українська Греко-Католицька Церква і ширша християнська спільнота в Україні та у вселенському масштабі покликана виробити відповіді на нові, досі не знані проблеми і питання, наприклад у галузі біоетики чи суспільної, політичної та економічної моралі.
Сьогодні ми бачимо, як непросто справді шанувати Богом дану гідність кожної особи. Сучасні антропоцентричні акценти, з одного боку, розкрили великий потенціал кожної людини, а з іншого — породили радикальний індивідуалізм, самотність і відчуження. Завдяки науковим винаходам людство досягло великих технічних можливостей, без яких годі собі уявити наше життя, але водночас драматично і трагічно досвідчило, що розум без любові «набирає небезпечних обертів», спричиняючи війни, ідеологічні тиранії та геноциди. Розум без любові у таких сферах, як державне управління, міжнародні відносини, ведення бізнесу тощо, допроваджує до фінансових і моральних криз, від яких потерпають цілі народи. Прикметно, що в усіх цих сферах керівництво складається з осіб, які мають університетські дипломи. Чомусь безпрецедентна кількість освічених політиків і економістів сама по собі не рятує нас від корупції, яка точить кров нашого суспільного організму…
Після Майдану ми глибоко відчули, наскільки нашому суспільству потрібне духовне навернення, духовне прозріння і духовне порозуміння. Тому, щоб відповісти на вищевказані запитання і виклики, потрібні глибока віра, молитва та євангельський погляд на людину в усіх її вимірах, зокрема щодо християнського розуміння антропології, статевості, подружжя, сім’ї та соціуму. Пошук відповідей вимагає поєднання морально-етичного виховання з високим рівнем експертних знань у різних сферах, співпраці широкої мережі фахівців і копітких наукових досліджень. Саме така цілісна фахова допомога ширшій спільноті Церкви в її служінні Істині і є завданням кожного католицького університету, а УКУ зокрема чи навіть — особливо, оскільки він є єдиним осередком такого рівня християнської академічної науки в Україні.
За останні роки ми стали свідками стрімкого розвитку УКУ, зокрема масштабного будівництва нових приміщень, впровадження нових програм і спеціальностей, створення динамічного середовища зустрічі й діалогу людей із найрізноманітніших сфер: Церкви, науки, бізнесу, медіа, політики та державного управління. Такий успішний розвій відкриває великі перспективи, але і зобов’язує до постійного чування та роздумів над серцевиною християнської ідентичності, місії і покликання цього закладу, спонукає нас краще пізнати і чіткіше визначити ті основи, на яких, згідно із вченням Церкви, має будуватися католицький університет. Євангеліє ставить перед нами запитання: «Яка ж користь людині, що здобуде весь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мт. 16, 26) і ще: «Ви сіль землі. Коли сіль звітріє, то чим насолити її?» (Мт. 5, 13). Тому далі я хотів би стисло представити те бачення католицького університету, яке подає Вселенська Церква у своєму вченні та яке віддзеркалене в задумах і прагненнях великих натхненників і засновників УКУ — світлої пам’яті митрополита Андрея і патріарха Йосифа.
Основи навчання Католицької Церкви про християнську освіту і виховання викладені в Декреті II Ватиканського Собору «Gravissimum еducationis» та папських енцикліках «Veritatis splendor» і «Fides et ratio». Однак нормативними в цьому контексті слід вважати апостольські конституції св. Івана Павла II «Ex corde ecclesiae» та «Sapientia сhristiana» (у випадку церковних закладів, як-то семінарій чи акредитованого Римським Апостольським Престолом богословського факультету).
Визначальними для збереження автентичної ідентичності та місії католицьких університетів у цих документах, зокрема в «Ex corde ecclesiae» (ЕСЕ), є такі твердження:
1. Кожен католицький університет «володіє автономією, необхідною для розвитку своєї ідентичності та дотримування власної місії» і втішається «свободою в дослідженні та викладанні» за умови, що «права поодиноких осіб та спільнот зберігаються в межах істини й загального блага» (ст. 2, # 5).
2. Католицький університет повинен «наповнювати свої дослідження, викладання та іншу діяльність католицькими ідеалами, принципами та підходами» (ст. 2, # 2), щоб «католицьке вчення та спосіб життя впливали на всю університетську діяльність» (ст. 2, # 4). Водночас кожен католицький університет зобов’язаний «зробити відомою власну католицьку ідентичність через проголошення своєї місії» і «через свою структуру та свої правила повинен забезпечувати засоби, які б гарантували вияв та збереження цієї ідентичності» (ст. 2, # 3), щоб вона впливала і зумовлювала «будь-яку офіційну дію чи зобов’язання університету» (ст. 2, # 4). Щоб досягнути цієї мети, слід чітко інформувати весь університетський персонал, особливо викладачів та адміністраторів, під час прийому на роботу «про католицьку ідентичність закладу та її значення, а також про обов’язок сприяти чи щонайменше поважати цю ідентичність» (ст. 4, # 2).
3. Зв’язок кожного католицького університету з церковними структурами і місцевою ієрархією має пріоритетне значення (ст. 5, # 1). Тому єпископи повинні всіляко — морально і матеріально — підтримувати католицькі університети та «сприяти їх добробуту», а в разі «виникнення проблем щодо їх католицького характеру — проявити ініціативу, необхідну для вирішення справи, співпрацюючи з компетентною університетською владою», оскільки ієрархія має «право і обов’язок стежити за збереженням та зміцненням їхнього католицького характеру» (ст. 5, # 2). У свою чергу університет повинен розглядати свою діяльність у контексті служіння Церкві, особливо в ділянці євангелізації (ст. 5, # 1).
Беручи приклад із деяких інших Синодів та Єпископських конференцій, Синод нашої Церкви розроблятиме власні нормативні положення стосовно греко-католицьких навчальних закладів в Україні. Цей документ має стати дороговказом для життя і діяльності всіх освітніх установ УГКЦ, включно з Українським католицьким університетом, який і надалі відіграватиме важливу роль в освітньому полі нашої Церкви та країни. Тим часом ми повинні керуватися «Загальними нормами» Апостольської конституції «Ex corde ecclesiae», «чинними для всіх католицьких університетів та інших католицьких вищих навчальних закладів у всьому світі» (ст. 1, # 1). Тож закликаю провід УКУ неухильно їх дотримуватися та узгоджувати з ними свої статути, а також за згодою церковної влади розробити власні чіткі правила та норми, які б спиралися на відповідні документи Церкви, Кодекс канонів для Східних Церков та партикулярне право нашої помісної Церкви і були обов’язковими до виконання для всіх викладачів, працівників і студентів (пор. ст. 1, # 3). Прошу спільноту Університету щоразу глибше вивчати, чіткіше висловлювати і роз’яснювати широкому загалу місію УКУ, ґрунтуючись на католицькій, східнохристиянській та українській ідентичності цього навчального закладу.
Підсумовуючи сказане, відчуваю обов’язок наголосити на таких суттєвих прикметах ідентичності та місії нашого Університету:
1. Діяльність Українського католицького університету повинна бути пронизана служінням Істині, яке закорінене у вірі та випливає з особистої зустрічі з Христом, котрий сам є Дорога, Істина і Життя (пор. Ів. 14, 6). Це служіння має виявлятися в пошуку Істини через дослідження, у переданні Істини через навчання і християнське виховання студентів, викладачів і працівників та у свідченні Істини в сучасному світі. Викладачі повинні розвивати в собі та в інших відданість Істині, що перемагає моральний і культурний релятивізм, подавати приклад автентичного християнського життя, без якого неможливо вповні виконати наше покликання — бути світлом для світу та сіллю землі (пор. Мт. 5, 13–14), преобразити наше суспільство євангельською закваскою християнських цінностей і Божого Закону (пор. Лк. 13, 21; 1 Кор. 5, 6–7). Нехай у цьому нас надихає світлий приклад новомучеників української землі та ісповідників віри.
2. Згідно з багатовіковою традицією університетів Вселенської Церкви в серці нашого Католицького університету завжди були і мають бути церковні дисципліни. Підтримуючи динамічний розвиток УКУ в ділянці впровадження нових різноманітних програм, які покликані відповідати на потреби сучасного суспільства, водночас слід зберігати академічне місійне ядро Університету, закладене його засновниками: богослов’я, історію Церкви, канонічне право та інші дисципліни, що допомагають Церкві виконувати її служіння.
3. За сприяння Синоду Єпископів УГКЦ та проводу УКУ належить звертати особливу увагу на налагодження довготривалої системної співпраці між Університетом і ширшою спільнотою Церкви та її інституцій. Така співпраця накладає обопільну відповідальність, але водночас відкриває великі перспективи для реалізації євангелізаційної місії Церкви в українському суспільстві та в міжнародному контексті, що особливо важливо в рамках реалізації Стратегії УГКЦ’2020. УКУ покликаний докладати зусиль до утвердження богословської самобутності УГКЦ, а також працювати в дослідницькій, освітній, просвітницькій, книговидавничій та інших сферах, брати участь в екуменічному діалозі та у формулюванні Церквою відповідей на суспільні виклики сучасного світу. У цих завданнях ієрархія, клір, монашество і миряни повинні конкретно допомагати нашому Університетові — морально й матеріально, скеровуючи до УКУ на навчання і роботу талановитих, відданих християн і необхідні фінансові ресурси.
Вірю, що згадані вище принципи і необхідні заходи допоможуть Українському католицькому університету ще краще й ефективніше виконувати поставлене засновниками завдання — бути живим свідченням християнської віри в сучасному світі. Моліться, насичуйтеся благодаттю з джерела Божого Слова і Святих Таїнств та невпинно шукайте Дорогу, Істину й Життя, якими є наш Христос-Спаситель. Нехай молитовне предстояння перед великим Богом, таїнством світу, який Він створив, і самого нашого життя буде джерелом вашого натхнення.
Словами слуги Божого митрополита Андрея разом з усією повнотою нашої Церкви обіймімо молитвою і підтримкою наш Університет, просячи в Господа для всіх його працівників і студентів, доброчинців і друзів Божої Мудрості: «Предвічний Боже, зішли на нас з високого неба Твою Святу Мудрість, просвіти нею наші уми. Нехай Божа Мудрість поведе нас дорогами правди, нехай стереже нас від ложі і обману».
Благословення Господнє на вас!