Послання Блаженнішого Святослава у сімдесяту річницю акції «Вісла»
ПОСЛАННЯ
Блаженнішого Святослава
у сімдесяту річницю акції «Вісла»
Високопреосвященним і преосвященним владикам,
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі!
Сімдесят років тому над нашою Церквою в повоєнній Польщі нависла смертельна загроза. Ідеологічний і політичний контекст, а також ідеї, ворожі самому існуванню УГКЦ, призвели до організації примусової депортації населення під назвою «Акція „Вісла“», яка завдала великих страждань сотням тисяч невинних людей. Метою проведення операції „Вісла“ було примусове переселення українців із чітко визначених територій на південно-східному прикордонні Польської Народної Республіки із забороною самовільного повернення на рідні землі. Рішення про проведення акції було ухвалено на спеціальному засіданні Політбюро Польської робітничої партії 29 березня 1947 року, а сама операція розпочалася 28 квітня 1947 року і охопила території Лемківщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини.
Згадуючи цей жахливий період, святий Іван Павло ІІ 2 червня 1991 року у своїй промові до греко-католиків Польщі, присутніх у соборі Святого Івана Хрестителя в Перемишлі, сказав: «Справді великого приниження зазнала Українська Греко-Католицька Церква на своїх рідних землях протягом сорока п’яти років переслідування. Усі без винятку її єпископи потрапили до в’язниці. Сотні священиків і тисячі найбільш ревних вірних були заарештовані, вислані на примусові роботи і довічне поневолення. У цієї Церкви відібрали всі храми, духовні семінарії та видавництва, знищили всі її церковні структури. Її позбавили навіть права на власне ім’я. Назва цієї Церкви звучала тільки тоді, коли на неї зводили наклепи».
Подібні випробування випали і на долю Греко-Католицької Церкви в Польщі. Єпископи і священики в переважній більшості були змушені покинути Перемишльську єпархію, а храми були відібрані та зачинені. Єпископів Йосафата Коциловського і Григорія Лакоту та значну кількість священиків і вірних арештували й вивезли до табору в Явожні. Ті, що залишилися на волі, були змушені діяти підпільно.
У такій драматичній ситуації Апостольська Столиця надала спеціальні права примасам Польщі, щоб узяли під душпастирську опіку розпорошених по всій території вірних і духовенство зруйнованої комуністичною владою Перемишльської єпархії та Апостольської адміністрації Лемківщини. Священики, які мужньо протистояли тоталітарній системі, наражаючись на величезну небезпеку, все-таки надалі служили своїм вірним: організовували душпастирство, хрестили дітей, сповідали та вінчали нові подружжя. Так посеред смертельної небезпеки в житті нашої Церкви і нашого народу діяв Дух воскреслого Христа, який провадив нас «через терни до зірок», через утиски — до слави нового відродженого в Господі нашого церковного і національного буття.
По сорока роках переслідувань Греко-Католицької Церкви в Польщі, у 1989 році їй було повернуто право на існування та свободу. Зараз вона переживає своє духовне відродження і може успішно розвивати парафіяльне життя, проводити катехизацію та плекати свою візантійсько-українську ідентичність. Усе це стало можливим великою мірою завдяки жертовному служінню і невтомній праці її незламних духовних провідників та мирян, які любили свою Церкву, присвячували їй усе своє життя, свої сили та здібності. Заради неї вони терпіли переслідування, страждання і нелюдські приниження. Усі вони залишаються в нашій пам’яті і в серцях як непохитні та віддані до кінця Богові, рідній Церкві-мучениці та прабатьківській вірі. За це героїчне свідчення складаємо їм від імені всієї Української Греко-Католицької Церкви подяку, яка випливає з глибини нашого серця, сповненого невимовною вдячністю.
Віддаємо данину вдячності архипастирям — єпископам, які доклали величезних зусиль, піднімаючи нашу Церкву з руїни. Дякуємо священикам і богопосвяченим особам, які з гідною захоплення посвятою працювали в щоразу чисельніших новостворених громадах. Із пошаною звертаємо погляд на кожну родину, у котрій зберігали греко-католицьку тотожність через щоденну молитву, читання Катехизму та Святого Письма. Схиляємо наші голови перед бабусями, дідусями та батьками, які не боялися і присвячували свій час релігійному вихованню своїх дітей та онуків, допомагаючи їм залишитися вірними своїй Церкві, традиції та духовності.
Цю нашу подяку остаточно скеровуємо до Господа Бога, який став «скелею пристановища для нас, твердинею міцною, щоб нас врятувати» (пор. Пс. 71, 3). Це Господь дав силу своєму народові (пор. Пс. 29, 11) і необхідну благодать, щоб посеред жорстоких переслідувань і утисків не захитатися у вірі, не відступити від Христа, але протягом майже півстоліття давати свідчення перед світом про Божу силу, яка виявляється у людській немочі, а навіть — у людському безсиллі (пор. 2 Кор. 12, 9–10). Тепер ми, спогадуючи трагічний досвід, який пережили сини і дочки нашої Церкви та нашого народу в минулому столітті, спільно можемо свідчити перед Богом і перед іншими народами: «Все, що народжується від Бога, перемагає світ. І оце перемога, яка перемогла світ: віра наша» (1 Ів. 4, 5).
Сьогодні постає перед всіма нами завдання не тільки згадати невинні жертви та засудити скоєне супроти нашої Церкви зло, а й зробити так, щоб це зло вже більше нами не володіло, але щоб було повністю подолане Христовим Духом прощення, примирення і любові. Тому чергова річниця проведення злочинної депортації повинна слугувати нам нагодою для зцілення пам’яті, щоб, пізнавши правду, ми силою і діянням Божого Духа стали вільнішими та сильнішими.
Ми хочемо пізнати всю правду не для того, щоб зосереджуватися над завданими кривдами чи нарікати або дорікати іншим. Ми хочемо перемогти біль прощенням, насильство — лагідністю, зло — добром. Ми хочемо оздоровлювати нашу пам’ять, щоб не бути її заручниками. Ми хочемо пам’ятати, щоб запобігати і в такий спосіб шукати справжнього примирення та порозуміння.
Тож пам’ять про акцію «Вісла» та її трагічні наслідки має привести нас до міжнаціонального польсько-українського порозуміння та діалогу. Із вдячністю стверджуємо, що в польському церковному і суспільному середовищі не бракує людей, відкритих до цієї спільної мандрівки зцілення, взаємного прощення і повного примирення. Ми переконані, що лише благодаттю Святого Духа — Духа любові, святості та прощення — можемо лікувати рани нашої національної пам’яті, любити Бога і ближнього та в мирі будувати наш спільний європейський дім, запевняючи гідне майбутнє для прийдешніх поколінь українців і поляків, що споконвіку жили і надалі повинні жити поруч, як добрі сусіди і брати у вірі.
Той же Дух Святий — «Дух істини і життя Податель» — нехай дасть усій нашій Церкві в Польщі натхнення до нової надії і до оживлення духовного життя в наших парафіях, спільнотах і родинах. Теперішні часи спонукають особливо молоде покоління вірних Української Греко-Католицької Церкви йти вперед: бути вимогливими до самих себе, ставити собі високі цілі й намагатися осягнути їх, крокуючи дорогою Божих заповідей, Христової євангельської науки.
Серед викликів, які стоять перед Церквою в Польщі, є необхідність оживити наше парафіяльне життя у світлі програми «Жива парафія — місце зустрічі з живим Христом». Нашим великим побажанням до всіх душпастирів і вірних є так організовувати парафіяльне життя, щоб наші церковні громади дійсно були місцем плекання і передавання живої віри, — віри, яка кормиться Святими Таїнствами та Божим Словом і яка проявляється в діяльному служінні ближньому, незалежно від конфесійної чи національної приналежності. Особливу опіку слід запевнити молоді та нашим родинам, які мають ставати не лише адресатами проповіді Церкви, а й активними співпрацівниками пастирів у ділі проголошення Євангелія в сучасному світі. Ще одним важливим завданням для нашої Церкви в Польщі, як, зрештою, у багатьох країнах західного світу, є належна відкритість та інтегрування новоприбулих з України до наших парафіяльних структур і громадських організацій. Тут необхідно проявити велику творчість і дати себе провадити Святому Духові, який спонукає Церкву шукати розпорошених і загублених овечок (пор. Мт. 18, 12–13) та «єднає усю церковну спільноту» (Стихира з Вечірні П’ятдесятниці). Урешті, маємо бути готовими і відкритими ділитися скарбом нашої віри з усіма, із ким ми живемо на тій самій землі, даючи свідчення великим ділам Божим, які проявилися в житті нашої Церкви і нашого народу. Словами самого Христа Господа закликаємо всіх пастирів і вірних нашої Церкви в Польщі: «Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт. 5, 16).
Із цими думками і побажаннями огортаємо всіх вас нашою молитвою та любов’ю у Христі-Господі, поручаючи вас небесному покрову і заступництву Пресвятої Богородиці та усіх святих і блаженних новомучеників української землі!
Благословення Господнє на вас!
† СВЯТОСЛАВ