Підсумковий документ Всецерковного форуму «Богословʼя УГКЦ у ХХІ столітті: знаки часу і надії»
Підсумковий документ Всецерковного форуму «Богословʼя УГКЦ у ХХІ столітті: знаки часу і надії»
Преамбула
Цим документом хочемо підсумувати роботу Всецерковного форуму богословів УГКЦ, який відбувся 26–28 вересня 2025 року в Українському католицькому університеті. Форум став унікальною нагодою для зустрічі греко-католицьких богословів України та діаспори, щоб разом осмислити пройдений шлях, поділитися досвідом і накреслити перспективи подальшого розвитку богословської думки та душпастирської праці нашої Церкви.
Минуло понад тридцять п’ять років від виходу УГКЦ з підпілля та понад двадцять років від Форуму молодих богословів УГКЦ «Кайрос», який відбувся у 2004 році. За цей час ми пройшли шлях від відновлення базових церковних інституцій до створення потужної мережі духовних семінарій та богословських академій, а також розбудови Українського католицького університету. Сьогодні маємо за що дякувати Богові: в УКУ функціонує повний цикл богословської освіти, визнаний Святим Престолом і МОН України, здобуті перші наукові ступені, започатковані наукові серії, опубліковані десятки монографій, сотні статей — усе це свідчить про зрілість української богословської школи.
Форум став також моментом для глибокої рефлексії над тим, як ми можемо і маємо служити Церкві та суспільству. У нашій роботі ми керувалися напрямними, висловленими у Посинадольному посланні Синоду Єпископів УГКЦ «Надія, до якої нас кличе Господь» від 29 жовтня 2021 року та Пастирським листом Блаженнішого Святослава від 2 грудня 2011 «Жива парафія — місце зустрічі з живим Христом».
Проте наша рефлексія не могла оминути і драматичних викликів сучасності. Душпастирський план УГКЦ був написаний в контексті пандемії COVID-19, однак вже за кілька місяців після його оприлюднення — 24 лютого 2022 року — сталося повномасштабне вторгнення росії в Україну. Ця неспровокована агресія кардинально змінила контекст нашого служіння, поставила перед богослов’ям нові болючі питання про справедливість, мир, зцілення ран війни, про роль Церкви в захисті життя та гідності людини. Тож ми, спираючись на багату спадщину УГКЦ та героїчний досвід підпільної Церкви, осмислюємо виклики сьогодення і прагнемо відповісти на них своєю богословською працею та душпастирським служінням.
Важливо відзначити необхідність розвитку трьох модусів богословської рефлексії — академічного, світоглядного і публічного богослов’я, — оскільки саме їх збалансований розвиток дасть змогу ефективно відповідати на виклики сучасності. Усвідомлюємо величину відповідальності, яка на нас покладена, бо «від усякого, кому дано багато, багато від нього й вимагатимуть; а кому повірено багато, від того більше зажадають» (Лк 12:48). Тож у нинішній викличній ситуації, коли майбутнє світу «кипить» в українському «тиглі», ми, українські богослови, не можемо чекати, поки світові центри християнства осмислять новий контекст, витворений війною, та ухвалять засадничі рішення. Настав наш час. Україна повинна сказати своє власне слово, і це слово має мати не лише політичний, а й богословський вимір, бо ця війна не обмежується лінією бойового зіткнення, торкаючись самих підвалин людської гідності, віри та моральної відповідальності. Вона вимагає богословської рефлексії, здатної осмислити зло, страждання і надію у світлі Євангелія.
Беручи до уваги всі головні думки та питання, які порушували як під час попередніх обговорень у богословських секціях та фокус-групах, так і під час засідань самого форуму, ми, греко-католицькі богослови, заявляємо про своє бажання спільно працювати, слідуючи закликові Патріарха Йосифа «Великого бажайте!», над подальшою реалізацією душпастирського плану УГКЦ та розвитком богослов’я загалом.
Напрямки нашої роботи
Ми свідомі, що Боже Слово та катехизація є вкрай важливими для постійної місії Церкви у світі. За минулі роки Патріарша катехитична комісія через свої інститути в різних єпархіях підготувала кілька поколінь катехитів та провідників біблійних спільнот, видала ключові біблійні коментарі та переклади, а кафедра біблійних наук УКУ регулярно проводить різноманітні освітні програми. Пережитий досвід засвідчує потребу у напрацюванні цілісної стратегії розвитку катехитики в УГКЦ, що включатиме сучасні посібники з фундаментальної катехитики, програми для всіх вікових груп та інтегровану онлайн-платформу для катехитичної освіти й супроводу.
І надалі дбаючи про поширення біблійної культури в українському контексті та спираючись на досвід наявних сертифікатних програм, зокрема програми «Від слова до Слова» (гебраїстика та вивчення мов християнського Сходу), прагнемо започаткувати в УКУ магістерську програму «Біблійні студії» (2026). Ця програма матиме за мету готувати як фахівців для перекладу біблійних текстів та роботи з джерелами, так і спеціалістів з біблійного богослов’я, що дасть змогу працювати над такими проєктами, як «Київська Біблія», а також готувати викладачів та провідників біблійних груп у парафіях. Також хочемо розвивати перший український журнал з біблістики «Scriptura Sacra Ukrainica», видати низку підручників, створити двотомний давньоєврейсько-український словник. З січня 2026 року на додаток до наявної Літньої Біблійної школи плануємо розпочати Зимову Біблійну школу УКУ та розвивати медіаресурси для популяризації біблійних студій серед ширшого загалу вірних.
Боже Слово оживає в літургійному контексті, зокрема через участь у Таїнствах Церкви та спільній молитві, що є серцем церковного життя. Впровадження календарної реформи, здійснення нових перекладів Літургій та видання низки літургійних посібників стали важливими кроками на цьому шляху. Тепер прагнемо розпочати ширшу дискусію про реформування літургійно-обрядових практик з урахуванням реальних потреб євангелізації, підготувати корпус традиційних літургійних книг, працювати над відродженням якісного церковного співу та поглибити формацію майбутніх священнослужителів у вивченні літургійної традиції Київської Церкви.
Євхаристійна спільнота природно спонукає нас до служіння ближньому, зцілення ран і подолання травм, що набуло особливої актуальності в умовах війни. Функціонування центру «Емаус», медичної і юридичної клінік УКУ, реалізація Комісією УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я спільно з Інститутом психічного здоров’я УКУ програми «Зцілення ран війни» та проведення ними вишколів духовенства з психологічного супроводу зранених, Інститут капеланства Івано-Франківської академії Івана Золотоустого, Лікувально-діагностичний центр «Клініка святого Луки» в Івано-Франківську та Шпиталь Шептицького у Львові, реабілітаційний центр «Назарет» та Соціальний дім «Наша хата» Самбірсько-Дорогобицької єпархії — все це є нашою відповіддю на біль сьогодення. Плануємо у 2026 році заснувати Центр справедливого миру в УКУ як майданчик для наукового вивчення та створення моделей сталого справедливого миру, впровадити сертифікатну програму «Богослов’я справедливого миру», розробити комплексні програми реабілітації для військових, розширити капеланське служіння та створити систему довготривалого духовно-психологічного супроводу. Також ставимо за мету розробити програми для роботи з колективною травмою та видати збірник документів і богословських статей про війну і мир.
Ефективне служіння потребує належного проводу і управління дарами. Нинішня мережа богословських закладів із державною ліцензією та Ватиканською акредитацією, включно з усіма рівнями освітніх програм в УКУ, є міцним фундаментом для розвитку богословʼя. Надалі будемо працювати над створенням єдиної платформи для обміну навчальними програмами та матеріалами в УГКЦ, засновувати фонди для підтримки викладачів та дослідницьких проєктів, розвивати систему підвищення кваліфікації через сертифікатні програми.
Ми також усвідомлюємо виклик плекання і служіння єдності. Місія служіння єдності є одним із ключових пріоритетів УГКЦ. Водночас питання екуменізму не завжди отримують належну увагу, а в церковному середовищі ще зберігається певний скептицизм щодо міжцерковного діалогу. Завдання богословів сьогодні — оновити розуміння екуменічного покликання УГКЦ, оживити в Церкві бажання єдності та допомогти Церкві глибше усвідомити свою місію служіння цій єдності в Україні і світі.
Активна робота УГКЦ в рамках ВРЦіРО, розробка Екуменічної концепції, регулярне проведення Екуменічного соціального тижня та аналітичні дослідження екуменічної відкритості семінарій є кроками на шляху до більшої єдності християн. Прагнемо розвивати мережу екуменічних ініціатив, поглиблювати діалог з протестантськими спільнотами у сфері соціального служіння та богословських досліджень, розвивати спільні дослідницькі проєкти з Православними Церквами через усвідомлення спільного джерела Київської Церкви. УГКЦ як Східна Церква у сопричасті з Римським Апостольським Престолом покликана до глибшої співпраці з іншими Східними Католицькими Церквами. Плануємо також, відповідно до документа Дикастерії сприяння єдності християн, розвивати екуменічну формацію в межах навчальних програм богословських закладів, а також приділити особливу увагу посиленню міжнародної присутності на міжцерковних платформах.
Не менш важливо поставити перед світовим християнством критичні запитання про кризу сучасного екуменізму, що проявилася під час війни, і про відповідальність московського православ’я за цю кризу. Це також потребує переосмислення усталених схем екуменічного діалогу, що втратили здатність дієво відповідати на духовні і моральні виклики нашого часу. Ми переконані, що екуменічний діалог можливий лише на основі правди, а не коштом правди. Україна, де зійшлися «ниточки» усіх розрізнених християнських світів, може запропонувати світові нову модель екуменізму, яка вивільнить євангельський дух, досі затиснутий у дипломатичних конструкціях.
Єдність не означає замкненості, навпаки — вона дає силу для місійного духу спільноти та виходу назустріч світові. Видання підручників з місіології, літні та зимові місійні поїздки семінаристів, запровадження курсів соціальної комунікації, функціонування Місійного інституту Чиказької єпархії св. Миколая, діяльність платформи «УКУ онлайн» та Бюро УГКЦ з питань екології — це різноманітні прояви нашого місійного служіння.
Водночас, беручи до уваги потенціал, який наша Церква має в Галичині, ми повинні чесно визнати: наші місії як в межах України, так і за кордоном є далекими від наших справжніх можливостей. Маємо робити набагато більше. Сьогодні з огляду на виклики часу нам треба бути готовими провадити місії мовами тих народів, серед яких присутня наша Церква, як також публікувати праці іншими мовами та в визнаних іноземних виданнях. Це дасть нам змогу ділитися тим духовним багатством, яке нам поручене, і якого ми не можемо тримати виключно для себе, як це зробив недбалий слуга, закопавши у землю доручений йому талант.
Плануємо активно розвивати цифрову євангелізацію через YouTube-канали та соціальні мережі, створити програми християнських онлайн-курсів для ширшої аудиторії, розширити місійну діяльність через культурні та мистецькі проєкти різними мовами.
Особливо важливим є розвиток медійної присутності Церкви. Прагнемо розробити Стратегію соціальних комунікацій УГКЦ на 2026–2030 роки, пожвавити діяльність Центру (Патріаршої ради) церковних соціальних комунікацій при Патріаршій курії з аналітичним, кадровим та стратегічним підрозділами, ініціювати щорічний форум церковних комунікацій як майданчик для зустрічі працівників пресслужб, журналістів і богословів. Важливо також створити онлайн-курс «Основи соціальної комунікації. Церковний вимір», напрацювати підручник з основ соціальної комунікації для пасторальних потреб, впровадити практичні медіатренінги для семінаристів і духовенства, побудувати глобальну комунікаційну платформу для діаспори, а також створити онлайн-платформу для обміну душпастирськими практиками та розробити проєкт медіаосвіти. У цьому світлі бачимо потребу створення також і «Вікі УГКЦ» — інтерактивного богословського форуму для обговорення теоретичних, наукових і пасторальних питань, важливих для життя Церкви.
Важливим є також розвиток апостоляту мирян. Всі віруючі через таїнство Хрещення беруть участь у священстві Христа і мають не лише право, а й обов’язок активно брати участь у місії Церкви. На наше велике переконання, пасторальні асистенти (асистенти душпастиря) при кожній парафії можуть радикально змінити атмосферу і динаміку християнської спільноти, допомогти священникам системно проводити євангелізацію та катехизацію вірних. Тож одним із наших завдань бачимо активніше напрацювання пропозицій для уможливлення такого служіння.
Публічне служіння богословів та священників передусім вимагає душпастирського навернення самої спільноти богословів і служителів. Проведені конференції та видані збірники з пасторального богослов’я стали початком цього процесу. Нині прагнемо створити постійні богословські групи з практичного богослов’я як дорадчі органи для Синоду Єпископів, розробити душпастирську програму для семінаристів старших курсів, посилити співпрацю з єпархіями та екзархатами. Важливим кроком є також створення підручника з пасторального богослов’я, який би об’єднав досвід викладачів різних богословських шкіл України, та проведення міждисциплінарних курсів для викладачів пасторального богослов’я, педагогіки та соціології.
Потрібно пам’ятати, що захоплення виключно спекулятивним богослов’ям, яке позбавляє наше служіння прикладного значення, робить наше богослов’я подібним до «богословствування» друзів Йова, які не бачать живої людини і не несуть надії на зцілення, — багато теорій без емпатії. Нам потрібне цілісне богослов’я, яке гармонійно поєднує три правила — віри, молитви і життя — та здатне активно долучатися до суспільного дискурсу і постійно оновлюватися з огляду на нові виклики сучасності. Важливо пам’ятати, що богослови мають бути людьми великого смирення і великої ревності служити всім, хто цього потребує. Наше служіння як богословів починається з особистого навернення. Водночас воно має бути поліфонічним, тому прагнемо створити простір для різних голосів і думок, зокрема посилити жіночий внесок у розвиток української богословської думки.
Таке навернення неможливе без розбудови мереж сопричастя. Налагоджена співпраця між богословськими закладами через спільні конференції та проєкти, діяльність товариств патристів та каноністів створили добрий фундамент для ефективної академічної взаємодії. Тепер плануємо заснувати Асоціацію богословів УГКЦ, яка складатиметься з профільних груп: біблістів, патристів, догматистів, літургістів, церковних істориків, каноністів та ін. Це подолає замкненість у своїх середовищах та створить платформу для обміну ідеями, для дискусій і формування спільного дискурсу. Плануємо також відродити богословський фаховий журнал високого рівня та розвивати програму обміну викладачами і студентами, в рамках якої на початковому етапі створити спільну програму підготовки кандидатів на вищі студії за кордоном.
Сопричастя має особливий вимір — близькість і практична увага до вбогих і маргіналізованих. Соціальні ініціативи при Марійському духовному центрі «Зарваниця» та волонтерська діяльність семінарій є втіленням цієї турботи. Прагнемо розширити партнерство з державними та громадськими організаціями у сфері соціальних послуг, створити систему підготовки капеланів для роботи в пенітенціарній системі, медичних і освітніх закладах.
Першою спільнотою любові та милосердя є християнська сім’я — домашня церква. Функціонування Інститутів родини в УКУ та Стрийській єпархії, видання посібників для статевого виховання та для реалізації програми підготовки до таїнства Подружжя допомагають родинам жити своїм християнським покликанням. Прагнемо посилити душпастирство родин через створення спеціальних програм супроводу, розробити матеріали для євангелізації та катехизації дорослих на основі Катехизму УГКЦ, створити ресурси для підтримки сімей у кризових ситуаціях, допомагати впроваджувати політики підтримки сім’ї в установах та організаціях.
Інші пріоритетні виклики та завдання
Поряд із реалізацією душпастирського плану виклики сучасності вимагають звернути увагу також на низку інших важливих питань. Насамперед це плекання ідентичності УГКЦ через дослідження власної традиції. Наша Церква потребує більше наукових розвідок для глибшого усвідомлення власної богословської самобутності, літургійної та духовної спадщини. Напрацювання науково-дослідної програми «Київське християнство» мають стати основою для освітньої роботи в семінаріях через спеціалізовані курси з історії та богослов’я Київської Церкви. Плануємо організовувати семінари та презентації для духовенства, щоб поглибити знання про автентичні літургійні практики, духовні та богословські особливості Київської Церкви. Важливо також видати навчальний збірник — хрестоматію ключових джерел нашої традиції для використання в навчальному процесі та започаткувати міжконфесійний науковий проєкт енциклопедичного характеру для уніфікації фахової термінології та верифікації історичних даних.
Ця робота органічно пов’язана з проєктом Ad fontes, який діє в УКУ, але потребує залучення ширшого кола дослідників з різних богословських осередків УГКЦ для дослідження джерел християнства, а також богословської, духовної, літургійної та історичної спадщини УГКЦ. Прагнемо розширити формат регулярних Патристичних читань на всі заклади УГКЦ, розпочати працю над підготовкою сертифікатної програми з патристики і методології перекладу, об’єднати зусилля у написанні підручників зі святоотцівського богослов’я, співпрацювати у вдосконаленні докторських програм, розглянути можливість організації літньої школи перекладацько-патристичного спрямування, а також скласти реєстр наявних перекладів для координації подальшої роботи. Іншою частиною цього проєкту може стати створення Центру богословських перекладів, щоб систематично перекладати українською мовою найважливіші тексти, які відображають здобутки в різних галузях богослов’я. Результати досліджень можуть бути опубліковані як у наявній патристичній серії видань «Витоки християнства», так і у новій «Патріаршій богословській серії» та відродженому журналі «Богослов’я».
Церковна історія належить до найбільше розвинутих і плідних галузей богословських наук в УГКЦ і має розгалужену інституційну мережу: сьогодні в УГКЦ функціонують три Інститути історії Церкви, виходить журнал з церковної історії «Ковчег». Продовжуючи розвиток цієї академічної ділянки, й надалі використовуватимемо можливості УКУ для підготовки фахівців вищої кваліфікації на докторських програмах, запроваджуватимемо спільні курси та обмін викладачами між різними освітніми закладами УГКЦ, а також створюватимемо сертифікатні програми для підвищення кваліфікації з регіональної церковної історії та релігійного краєзнавства. Співпраця між різними закладами дає змогу по-новому відкрити багатство нашої історичної та культурної різноманітності. Бачимо також перспективу в спільних дослідницьких проєктах, як-от вивчення релігійного життя в період радянського тоталітаризму та просопографічні дослідження греко-католицького духовенства. Не менш важливим є спільне дослідження періоду виходу Церкви з підпілля, міжконфесійних конфліктів та робота над осмисленням ролі релігії в процесах демократизації в незалежній Україні, а також релігійного життя і архівної спадщини УГКЦ в діаспорі.
Важливим виміром церковного життя є канонічне право, тому є потреба напрацювання програми з його вивчення. В УГКЦ велике число осіб мають спеціалізацію з канонічного права, але досі немає жодної програми, визнаної Апостольською Столицею. Кодекс Канонів Східних Церков як книга включає різні частини, що регламентують різні аспекти церковного життя, тож є потреба у вузькоспеціалізованих фахівцях для їх викладання. Сама ж книга потребує редакційної роботи для впровадження змін, які відбулися у законодавстві протягом останніх тридцяти років, та мовного оновлення. Бачимо потребу й видання збірки джерел українського церковного права та створення кафедри канонічного права на ФБФ УКУ. Цей проєкт потребує спільних зусиль богословських закладів УГКЦ.
Богословська думка не може розвиватися ізольовано від інших наук, тому критично важливим є міждисциплінарний діалог. Українські богослови мають постійно вчитися компетентно діалогувати з іншими науками, зокрема через періодичні семінари про науку і релігію. На базі УКУ плануємо розвивати спільні майданчики для обміну думками між богословами та дослідниками з інших галузей науки — постійний семінар, колоквіуми тощо.
Одним із найактуальніших напрямків є розвиток соціального вчення. УГКЦ має критичну потребу в богословах, чий голос може авторитетно говорити про суспільні виклики з перспективи соціального вчення Церкви. Центр справедливого миру в УКУ може бути тільки частковою розв’язкою цієї проблеми. Ми прагнемо сформувати аналітичну групу або стратегічний центр (Think Tank) з сучасного соціального вчення, яка відстежуватиме суспільні виклики, готуватиме документи, які відображатимуть позицію УГКЦ, та формуватиме богословські наративи для України і світу. Важливо також створити електронну бібліотеку всіх соціально орієнтованих документів УГКЦ і на цій основі розробити Компендіум соціального вчення УГКЦ, який би став власною ресурсною базою нашої Церкви. Плануємо налагодити обмін навчальними силабусами між викладачами соціального вчення, організувати щосеместрові методичні зустрічі та створити базу фахівців, які можуть долучитися до цієї праці.
Не менш важливим є розвиток морального богослов’я та біоетики. Плануємо спільно написати підручник з основ морального богослов’я та доповнити підручник з біоетики, перекласти з італійської мови «Словник морального богослов’я» та «Енциклопедію моральних дилем». Особливо актуальною в умовах війни є організація біоетичних комісій в єпархіях для проведення конференцій, вишколів та надання відповідей на конкретні біоетичні питання, зокрема пов’язані з війною.
Для зміцнення богословської культури в УГКЦ необхідна праця над термінологією. Прагнемо продовжувати працю Інституту богословської термінології і створити «Богословський словник» або «Словник богословських термінів УГКЦ», який би внормував термінологію та сприяв розвитку мовної богословської культури в нашій Церкві. Це полегшить написання навчальних і наукових робіт, збагатить власний досвід через переклад іншомовної джерельної літератури та допоможе ознайомитися з актуальними викликами інших суспільств і країн.
Питання покликань та формації залишається однією з найгостріших проблем нашого часу. Особливо тривожною є тенденція відтоку кадрів: семінаристи після навчання за кордоном не завжди повертаються в Україну, обираючи світські професії або служіння в інших країнах. Потрібно шукати шляхи запобігання цьому явищу через посилення душпастирської формації, створення умов для служіння та пропозицію яскравих прикладів автентичного християнського життя. Сьогодні вкрай важливо знаходити способи, як з-поміж більшого числа вірних знову привести кандидатів до семінарій, монастирів і богословських закладів, щоб вони згодом могли стати ревними та відповідальними богословами. Адже жнива великі, тож і робітників потрібно багато.
Ми усвідомлюємо необхідність поглиблення міжнародної співпраці українських богословів із західними науковими центрами для взаємного обміну думками стосовно актуальних питань сучасності: моральних викликів, екуменічного діалогу, соціальної доктрини Церкви, подолання наслідків тоталітарного минулого, а також деколонізації східнохристиянських студій та критичного аналізу ідеології «русского мира». Українське богослов’я має що сказати світові, і світ має що дати нам для поглиблення нашої рефлексії.
Ми, учасники Всецерковного форуму богословів УГКЦ, усвідомлюємо вагу та відповідальність нашого покликання. У час випробувань війною, у час пошуку шляхів до справедливого миру, у час глибоких суспільних трансформацій ми прагнемо бути вірними служителями Божого Слова — Христа, за прикладом Його святої Матері, та відповідальними співтворцями майбутнього нашої Церкви і нашого народу. Нехай Господь благословить наші спільні зусилля на славу Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь!