Положення про єпископа-помічника
ПОЛОЖЕННЯ про єпископа-помічника
ВИБІР І ПРИЗНАЧЕННЯ
Арт. 1. Вибір кандидата чи перенесення на уряд єпископа-помічника здійснює Синод Єпископів УГКЦ відповідно до норм ККСЦ.
Арт. 2. Верховний Архиєпископ за згодою Синоду Єпископів УГКЦ на прохання або за порадою єпархіального єпископа, беручи до уваги пастирські потреби єпархії (розлогість території, чисельність чи специфіку вірних тощо), призначає одного чи більше єпископів-помічників (пор. кан. 212, § 1 ККСЦ).
Арт. 3. § 1. Якщо виникає потреба, екзархові можна призначити єпископа-помічника.
§ 2. Якщо екзарх виконує владу управління від власного імені, тобто наділений звичайною власною владою управління, то єпископ-помічник екзарха отримує звичайну заступницьку владу управління.
§ 3. Якщо екзарх виконує владу управління від імені Верховного Архиєпископа, тобто наділений звичайною заступницькою владою управління, то єпископ-помічник екзарха отримує звичайну делеговану владу управління.
§ 4. Єпископ-помічник екзарха має звичайну делеговану виконавчу владу управління та іменується делегатом екзарха (пор. кан. 988, § 1 ККСЦ)
Арт. 4. § 1. В єпархії єпископ-помічник не зрівняний у правах з єпархіальним єпископом, окрім випадку іменування його апостольським адміністратором єпархії.
§ 2. Єпископ-помічник є титулярним єпископом (пор. кан. 179 ККСЦ).
§ 3. Верховний Архиєпископ за згодою Синоду Єпископів УГКЦ звертається до Апостольського Престолу з проханням надати відповідний титул титулярної єпархії єпископу-помічнику або перенести на такий.
ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ
Арт. 5. § 1. У надзвичайних обставинах, передбачених кан. 233 ККСЦ, Синод Єпископів УГКЦ за посередництвом Верховного Архиєпископа звертається із проханням до Апостольського Престолу щодо надання особливих повноважень єпископу-помічнику.
§ 2. Єпископ-помічник у такому випадку буде наділений звичайною делегованою виконавчою владою управління.
Арт. 6. Права й обов’язки єпископа-помічника встановлені загальним правом та партикулярним правом УГКЦ (пор. кан. 213, § 3 ККСЦ).
Арт. 7. Єпископові-помічникові не належить право наступництва.
Арт. 8. Єпископ-помічника не має виконувати владу управління в тому обсязі, у якому загальне право чи партикулярне право УГКЦ надає поіменно єпархіальному єпископові, хіба що за спеціальним дорученням єпархіального єпископа (пор. кан. 987 ККСЦ).
Арт. 9. Єпархіальний єпископ, який є митрополитом церковної провінції, не може доручати єпископові-помічникові виконання обов’язків поза власною архиєпархією.
РУКОПОЛОЖЕННЯ
Арт. 10. § 1. Рукоположення кандидата відбувається в катедральній церкві єпархії єпархіального єпископа, помічником якого він призначається.
§ 2. Рукоположення кандидата відбувається відповідно до літургійних книг УГКЦ, за винятком вручення пастирського жезла.
§ 3. У надзвичайних обставинах рукоположення кандидата, за погодженням із єпархіальним єпископом, може відбутися в церкві, визначеній Верховним Архиєпископом.
Арт. 11. Святителями кандидата є Верховний Архиєпископ, митрополит церковної провінції та єпархіальний єпископ, помічником якого призначається кандидат, чи інший єпископ УГКЦ або іншої Церкви свого права, за погодженням із кандидатом та головним святителем.
КАНОНІЧНЕ ПРИЙНЯТТЯ УРЯДУ
Арт. 12. § 1. Після отримання грамот про канонічне призначення впродовж десяти корисних днів (два тижні) єпископ-помічник представляє єпархіальному єпископові в присутності канцлера єпархіальної курії грамоту про своє призначення, про що той складає протокол (пор. кан. 214, § 4 ККСЦ).
§ 2. Єпископ-помічник, про якого мова в арт. 5, подібно до єпископа-коад’ютора, упродовж десяти корисних днів (два тижні) представляє єпархіальному єпископові в присутності канцлера курії та колегії радників грамоту про своє призначення, про що канцлер складає протокол.
Арт. 13. § 1. Єпархіальний єпископ упродовж не більше ніж п’ять корисних днів (тиждень), відповідно до кан. 215, § 1 ККСЦ, повинен іменувати єпископа-помічника протосинкелом, якщо ж єпископів-помічників більше, то одного з них має іменувати протосинкелом, а інших — синкелами (кан. 215, § 2 ККСЦ).
§ 2. Єпархіальний єпископ, іменуючи єпископа-помічника на уряд протосинкела чи синкела відповідним декретом, вказує його повноваження і обсяг влади, яку він має виконувати як протосинкел або синкел під владою єпархіального єпископа.
§ 3. Єпископ-помічник як протосинкел чи синкел є місцевим ієрархом (кан. 984, § 1 ККСЦ).
§ 4. Єпископові-помічникові не рекомендується доручати уряду із судочинством.
§ 5. Якщо на думку єпархіального єпископа, обсяг діяльності курії вимагає відповідної координації, то можна іменувати єпископа-помічника модератором єпархіальної курії. До обов’язків останнього належить координувати під проводом єпархіального єпископа питання, що стосуються розгляду адміністративних актів, і стежити, щоб працівники курії виконували доручені їм обов’язки належним чином, дотримуючись приписів загального права щодо властивих урядів і компетенцій осіб та органів, які допомагають єпархіальному єпископові в управлінні єпархією.
§ 6. Єпископ-помічник, отримавши іменування на відповідний уряд, повинен дати обіцянку в єпархіальній курії перед єпархіальним єпископом чи делегованою ним особою, що буде сумлінно виконувати уряд і зберігати таємницю, про що канцлер курії складає протокол (пор. кан. 244 ККСЦ).
Арт. 14. § 1. Єпископ-помічник зобов’язаний перебувати в єпархії, відлучаючись хіба що на короткий час, у зв’язку із виконанням якогось завдання поза єпархією або відпусткою, яка не повинна перевищувати одного місяця на рік (пор. кан. 217 ККСЦ).
§ 2. Якщо немає перешкоди, єпископ-помічник повинен проживати в єпархіальному осідку.
§ 3. Єпископ-помічник, силою свого уряду як протосинкел чи синкел, бере участь у діяльності тих єпархіальних підрозділів курії, які допомагають йому у здійсненні його виконавчої влади.
ДІЯЛЬНІСТЬ
Арт. 15. Єпархіальний єпископ, дотримуючись арт. 12, § 1–2, повинен якнайшвидше представити єпископа-помічника єпархіальній курії, пресвітерській раді, душпастирській раді (якщо є) та протопресвітерам.
Арт. 16. Перед тим як єпископ-помічник розпочне свою діяльність, єпархіальний єпископ скликає колегію єпархіальних радників і зачитує їй декрет про призначення єпископа-помічника протосинкелом або синкелом, у якому визначаються його повноваження та обсяг виконавчої влади управління, що її він має виконувати, про що канцлер курії складає протокол.
Арт. 17. § 1. Єпископ-помічник, виконуючи уряд протосинкела чи синкела, діє відповідно до норм ККСЦ та партикулярного права УГКЦ.
§ 2. Єпископ-помічник, іменований протосинкелом чи синкелом, не має виконувати влади управління в тому обсязі, у якому загальне право чи партикулярне право УГКЦ надає поіменно єпархіальному єпископові, хіба що за спеціальним дорученням єпархіального єпископа (пор. кан. 987 ККСЦ).
§ 3. Єпископ-помічник, як протосинкел або синкел, не наділений правом видавати пастирські послання, за винятком, передбаченим в арт. 19 цього Положення.
§ 4. Єпископ помічник, як протосинкел або синкел, може видавати ті адміністративні акти, які не є застережені правом лише за єпархіальним єпископом, не виходять поза компетенцію протосинкела або синкела як місцевого ієрарха та передбачені в його декреті іменування на уряд протосинкела чи синкела (пор. кан 1510, § 1 ККСЦ).
Арт. 18. § 1. Єпархіальний єпископ, розглядаючи важливі справи єпархії, особливо душпастирського характеру, повинен радитися передусім з єпископами-помічниками (пор. кан. 215, § 3 ККСЦ).
§ 2. Єпископ-помічник має виконувати свої обов’язки таким чином, щоб у своїх діях і намірах зберігати згоду з єпархіальним єпископом (пор. кан. 215, § 4 ККСЦ).
Арт. 19. Якщо єпархіальний єпископ відсутній в єпархії або має виправдану перешкоду, то він повинен доручити єпископові-помічникові виконання своїх функцій (пор. кан. 216 ККСЦ).
Арт. 20. § 1. Єпископові-помічникові не доручаються на постійній основі обов’язки парафіяльного, другорядного чи принагідного характеру.
§ 2. Якщо на думку єпархіального єпископа існує поважна причина, він може доручити єпископові-помічникові виконувати уряд адміністратора певної парафії, доки це буде необхідно.
Арт. 21. Єпархіальний єпископ, не порушуючи прав пароха парафії чи настоятеля церкви, може доручити єпископові-помічникові звершувати окремі богослужіння, пов’язані з виконанням обов’язку, відповідно до кан. 377–378 ККСЦ.
Арт. 22. Єпископ-помічник повинен зважати, що катедральний собор є місцем, у якому єпархіальний єпископ канонічно обійняв свій уряд як пастир довіреного йому Божого люду, і тому може в ньому служити відповідно до уряду, який посідає.
Арт. 23. Єпископ-помічник повинен часто брати участь у єпархіальних конференціях для духовенства, окрім того засвідчувати духовенству своїм прикладом єднання, співпрацю і взаємну допомоги з метою узгоджених дій заради мети побудови Тіла Христового.
УТРИМАННЯ ЄПИСКОПА ПОМІЧНИКА
Арт. 24. § 1. Церква повинна забезпечити єпископу-помічнику гідне утримання.
§ 2. Єпископу-помічнику має бути забезпечене таке утримання, яке б давало йому можливість плідно служити Церкві. Однак і він сам, і ті, що відповідатимуть за це, повинні пам’ятати, що побут єпископа-помічника, особливо житло та матеріальні засоби, повинен бути взірцем поміркованості, скромності та ощадливості.
Арт. 25. § 1. Першочергове зобов’язання щодо відповідного та гідного забезпечення єпископа-помічника несе єпархія.
§ 2. Єпископ-помічник не може домагатися забезпечення таких умов, які перевищують можливості єпархії.
Арт. 26. Місячну винагороду єпископа-помічника встановлює єпархіальний єпископ, за порадою єпархіального економа та колегії єпархіальних радників, з майна єпархії.
Арт. 27. § 1. Кожна єпархія повинна мати помешкання для поселення єпископа-помічника.
§ 2. Проте за власним бажанням і відповідною домовленістю єпископ-помічник може вибрати інше місце проживання.
Арт. 28. Якщо єпископ-помічник відмовився оселитися в помешканні, наданому єпархією, то будівництво, винайм чи купівлю помешкання для себе він оплачує самостійно.
ВАКАНТНІСТЬ ЄПАРХІАЛЬНОГО ПРЕСТОЛУ АБО ПЕРЕШКОДА В ЙОГО ДІЯЛЬНОСТІ
Арт. 29. § 1. Єпископ-помічник у випадку вакантності єпархіального престолу чи перешкоди в його діяльності повинен діяти згідно з нормами загального права та партикулярного права УГКЦ.
§ 2. Єпископ-помічник під час вакантності єпархіального престолу зберігає повноваження, надані йому правом, і під владою адміністратора єпархії виконує ті повноваження, які він мав як протосинкел або синкел (кан. 25 КПП УГКЦ; кан. 224, § 3 ККСЦ).
ЗРЕЧЕННЯ З УРЯДУ
Арт. 30. § 1. Якщо єпископові-помічникові виповнилося сімдесят п’ять років або він став не здатним належно виконувати свій уряд через слабке здоров’я чи з іншої причини, його просять подати зречення від уряду (пор. кан. 218, 210, § 1 ККСЦ).
§ 2. Єпископ-помічник має подати зречення з уряду Верховному Архиєпископові, якщо він виконує владу в межах території верховноархиєпископської Церкви, в інших випадках — Римському Архиєреєві (пор. кан. 218, 210, § 2 ККСЦ).
§ 3. Для прийняття зречення Верховний Архиєпископ потребує згоди Постійного Синоду, хіба що Синод Єпископів УГКЦ раніше сам попросив про зречення (пор. кан. 218, 210, § 3 ККСЦ).
§ 4. Єпископ-помічник, чиє зречення від уряду було прийняте, одержує титул вислуженого єпископа від уряду, який він раніше виконував (пор. кан. 218 ККСЦ).
§ 5. Синод Єпископів УГКЦ повинен подбати про забезпечення вислуженому єпископові належного і гідного утримання, маючи на увазі передусім обов’язок, який покладається щодо цього на єпархію, у якій він посідав уряд (пор. кан. 211, § 2 ККСЦ).
§ 6. В окремих випадках, через особливі обставини, Верховний Архиєпископ може вирішити за згодою Синоду Єпископів УГКЦ, якщо єпископ-помічник виконував уряд у межах території УГКЦ, а поза територією — Апостольський Престол, щоб перебування вислуженого єпископа було в іншому місці від єпархії його останнього служіння.
§ 7. Єпископ-помічник, який на момент свого вибору склав довічну професію в інституті посвяченого життя, має право повернутися до інституту, погодивши з вищими настоятелями умови свого перебування.
§ 8. Єпархія, у якій він служив, у порозумінні з вищими настоятелями має подбати про належне утримання вислуженого єпископа-емерита.
§ 9. З дотриманням вищепереліченого, детальні умови перебування, утримання та діяльності вислуженого єпископа-помічника регулюють відповідні приписи Положення про єпископа-емерита УГКЦ.
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
Арт. 31. Положення набирає чинності з моменту його проголошення відповідно до чинних норм УГКЦ.
Арт. 32. Зміни та доповнення до Положення затверджує Синод Єпископів.
Арт. 33. Автентичне тлумачення артикулів Положення належить Синоду Єпископів. У той час, коли не проводяться засідання Синоду Єпископів, це право належить Верховному Архиєпископові за порадою Постійного Синоду.