Слово кардинала Анжело де Донатіса, Вікарія папи Франциска для Римської дієцезії, до Синоду Єпископів УГКЦ

СЛОВО

кардинала Анжело де Донатіса,

Ваше Блаженство!
Дорогі співбрати митрополити та єпископи!

Відчуваю сьогодні велику радість і зворушення, що перебуваю серед вас, які зібралися на Синоді Єпископів УГКЦ у Римі. Ця сесія Синоду присвячена темі «Сопричастя в житті та свідченні УГКЦ». Це видимий знак особливого зв’язку вашої Церкви із Церквою Риму та з Єпископом Риму, Папою Римським. Тут, у Римі, ми всі маємо нагоду відчути смак вселенськості нашого католицького буття — через різноманітність наших традицій, проте в єдності сопричастя, яке робить нас відкритими до всього світу.

Вірність цьому сопричастю із наступником св. Петра стала для УГКЦ причиною великих страждань і найвищого християнського свідчення у період комуністичного переслідування за радянського панування. Пригадую, у 1970-1980-ті роки, коли я ще був семінаристом і пізніше молодим священиком, у мене викликали велике хвилювання новини про становище вашої Церкви, яка була змушена існувати в катакомбних умовах, даючи «мовчазне свідчення», як любив говорити про себе і про свою Церкву митрополит Йосиф Сліпий. Багато ісповідників і мучеників вашої Церкви в XX ст. є світлом, яке просвічує Церкву в Україні та Вселенську Церкву. Сьогодні хочу вшанувати їх блаженну пам’ять, схиливши перед ними голову.

У час Великого посту я запровадив у всій Римській дієцезії практику ходи, яка завершилася зворушливою молитвою за мучеників нашого часу, що відбулася в базиліці Святого Варфоломія в Римі. Цей храм став меморіалом мучеників ХХ-ХХІ століття: у ньому я зі зворушенням згадував багатьох християн, які віддали своє життя за Євангеліє. Між ними вписане ім’я блаженного Омеляна Ковча, пам’ятку про якого передав для цієї базиліки Блаженніший Святослав. Його священниче служіння в концтаборі «Майданек» з любов’ю до всіх в’язнів, головно до євреїв, яке закінчилося мучеництвом, є яскравим прикладом свідчення Христа. Дуже добре зробила ваша Церква, що поставила його постать за приклад для священників нашого часу та проголосила їхнім покровителем.

Ми також тішилися разом із вами через відродження вашої Церкви, яке є особливим знаком воскресіння для всіх нас. З любов’ю продовжуємо супроводжувати вас і нині.

Бажаю сердечно подякувати Його Блаженству Верховному Архиєпископу за братерську любов, з якою він запросив мене на сьогоднішнє ранкове засідання. Маючи нагоду, передаю вам вітання від Римської дієцезії, яка відчуває особливий зв’язок із вашою Церквою, її вірними, а через вас — з Україною та українським народом. Ми добре знаємо, що ваша країна переживає важкі часи через війну у східних областях. Ви постійно присутні в наших молитвах, і чисельні спільноти Римської Церкви молилися і моляться за мир в Україні.

Мій зв’язок з Україною і з вашою Церквою особливо зміцнився, коли Святіший Отець забажав призначити мене апостольським візитатором вакантного осідку Апостольського екзархату для вірних українців-католиків візантійського обряду в Італії. Цей екзархат був створений, щоб відповісти на пастирські потреби народу, кількість вірних якого в Італії досягла значної величини — 70 тисяч у 145 парафіях, якими опікуються 62 священники. Італійська Церква прийняла ці спільноти та їхніх пастирів з братерською любов’ю, та з відкритими обіймами. Присутність ваших людей виявляє духовну та літургійну спадщину вашої Церкви, збагачуючи церковне життя італійських дієцезій і показуючи вселенський вимір Церкви. На зустрічі з Постійним Синодом вашої Церкви, яка відбулася тут, у Римі, у липні цього року, Папа Франциск сказав: «Зустріч з Ісусом, духовне життя, молитва, яка пульсує в красі вашої Літургії, передають оцю гарну силу миру, що загоює рани, надихає сміливістю, а не агресивністю». Літургійне життя ваших спільнот в Італії заохочує нас до молитви і допомагає нам глибше зрозуміти значення та багатство Євхаристійного таїнства, що слугує місцем зустрічі Сходу та Заходу.

Чудовими і дуже глибокими стосовно цього є слова митрополита Андрея Шептицького: «Літургія є таїнством величної духовності й надзвичайної краси. Ми уподібнюємося до хорів серафимів і співаємо гімн слави — „Свят, свят, свят, Господь Саваот“. Чи наш гімн є гімном серафимів? Це гімн обох, бо Господь, який сходить із неба на престол, з’єднав небо і землю. Херувимський гімн став нашим гімном. І якщо через наш гімн слави не тремтять, подібно до серафимів у видінні Ісаї, мури наших церков, то тремтять наші коліна, які клякають на землю, тремтять наші серця, які надихаються силою Божою, і тремтять наші душі, які покірно припадають перед престолом Господнім, з ентузіазмом славлячи Бога, даючи доказ нашої безмежної любові до євхаристійного Христа, любові з усієї нашої душі».

Хочу запевнити вас у своїй підтримці, керуючись словами, які Папа виголосив перед Постійним Синодом: «Близькість пастирів з вірними — це канал, який прокладається день за днем і несе живу воду надії. Він будується саме так, зустріч за зустріччю зі священниками, які знають і беруть до свого серця тривоги людей, та з вірними, які завдяки отриманій опіці, засвоюють благовість Євангелія, що її передають пастирі… щоб Церква була місцем, де черпають надію, де знаходять завжди відчинені двері, де отримують розраду й заохочення». Це і є наша програма.

На завершення хотів би додати декілька слів про наших дорогих вірних українців в Італії. Присутність у багатьох італійських сім’ях українських жінок, які опікуються потребуючими, зокрема людьми похилого віку чи дітьми, або ж трудяться як хатні робітниці, дуже зблизила наші два народи. Завдяки таким особистим контактам італійці дізналися про страждання, які українці пережили в минулому та яких зазнають сьогодні. І не тільки це. Відвідуючи вашу чудову базиліку Святої Софії в Римі, Папа Франциск сказав: «Сьогодні великим є добро, — я говорю про те, що знаю, — яке ці жінки роблять тут, у Римі, та в усій Італії, працюючи доглядальницями. Вони передають свою віру, часом у тих сім’ях, у яких люди байдужі до віри… Але ви маєте сміливу віру. За кожним із вас стоїть мама, бабуся, яка передала віру. Українські жінки справді є героїнями. Подякуймо за це Господеві!»

Італійський народ — це іммігранти. Італійці знають, які терпіння пов’язані з еміграцією, і тому можуть зрозуміти страждання українців, котрі тепер перебувають в Італії. Таким чином виникла взаємна симпатії між тими, хто розуміє, що гостинність є людським проявом християнства. Саме такі людські зв’язки об’єднують зсередини наші громади і дозволяють нам дивитися в майбутнє в дусі братерства, духовності, любові, — дивитися з євангельською надією.

Впевнений, що ця надія супроводжуватиме вас під час засідань цими днями. Тож хочу побажати вам плідної праці, яка принесе рясні плоди для вашої Церкви і вашого народу!