Інструкція про перебування священників за межами своєї єпархії
ІНСТРУКЦІЯ
про перебування священників за межами своєї єпархії
Глава 1
Вступні положення
Арт. 1. § 1. Усі священнослужителі УГКЦ, як пресвітери, так і диякони, мають право перебувати поза межами єпархії, до якої приписані.
§ 2. Те, що стосується священнослужителів, приписаних до єпархії, на підставі самого права стосується також священнослужителів, приписаних до екзархатів (пор. кан. 313 ККСЦ).
Арт. 2. § 1. Єпархіальний єпископ може, як покарання, заборонити підлеглому йому священнослужителеві покидати власну єпархію (пор. кан. 1429, § 1 ККСЦ).
§ 2. Нікому не слід забороняти перебувати на території іншої єпархії, однак єпархіальний єпископ може просити священнослужителя про повернення до власної єпархії.
Глава 2
Перебування священнослужителів за межами власної єпархії
Арт. 3. Священнослужитель може перебувати поза власною єпархією:
1) на підставі угоди про тимчасовий переїзд до іншої єпархії (пор. кан, 360, § 1 ККСЦ);
2) на підставі безпосереднього підпорядкування Отцю і Главі УГКЦ на час виконання завдань, які стосуються всієї УГКЦ (пор. кан. 89, § 1 ККСЦ);
3) на підставі виїзду на навчання чи лікування;
4) на підставі дозволу, про який мова в кан. 386, § 1 ККСЦ.
Арт. 4. § 1. У разі тимчасового переїзду до іншої єпархії священнослужитель може відлучитися від власної єпархії лише з моменту набуття чинності угоди, про яку мова в кан. 360, § 1 ККСЦ.
§ 2. У разі безпосереднього підпорядкування Отцю і Главі УГКЦ священнослужитель може відлучитися від власної єпархії лише від моменту, визначеного Отцем і Главою УГКЦ.
§ 3. У разі виїзду на навчання священнослужитель може відлучатися від своєї єпархії лише за дозволом єпархіального єпископа.
§ 4. Якщо священнослужитель має дозвіл, про який мова в кан. 386, § 1 ККСЦ, він може відлучитися від власної єпархії з моменту, встановленого тим, хто надав дозвіл.
Арт. 5. § 1. Священнослужитель не може відлучатися від своєї єпархії більше як на сім днів без дозволу, принаймні припустимого, власного місцевого ієрарха (пор. кан. 61 ПП УГКЦ).
§ 2. Дозвіл місцевого ієрарха припускається, якщо з якихось причин неможливо отримати виразний дозвіл.
§ 3. Якщо священнослужитель бажає відлучитися від своєї єпархії більше ніж на чотирнадцять днів, він повинен отримати на це дозвіл єпархіального єпископа.
§ 4. Священнослужитель, який відлучається від власної єпархії з метою виїзду за кордон, повинен отримати письмовий дозвіл від єпархіального єпископа.
§ 5. Перед виїздом священнослужителя за кордон єпархіальний єпископ повинен видати йому документ, який засвідчує, що священнослужитель не притягувався до кримінальної відповідальності у справах, що стосуються неповнолітніх або вразливих осіб.
§ 6. Якщо документ, наданий єпархіальним єпископом, містить інформацію про притягнення священнослужителя до кримінальної відповідальності у справах, що стосуються вищезазначених осіб, єпархіальний єпископ повинен надіслати копію цього документа до єпархії, до якої виїздить священнослужитель.
Арт. 6. § 1. Священнослужителі мають право на щорічну відпустку, тривалість якої становить тридцять календарних днів (пор. кан 64 ПП УГКЦ).
§ 2. Священнослужитель під час відпустки має право вільно відлучитися від власної єпархії, також і для виїзду за кордон.
Глава 3
Права і обов’язки священнослужителя за межами власної єпархії
Арт. 7. § 1. Священнослужитель, який має намір перебувати на території іншої єпархії протягом більше ніж тридцять днів, зобов’язаний невідкладно повідомити місцевого ієрарха (пор. кан. 386, § 2 ККСЦ).
§ 2. У цьому разі священнослужитель зобов’язаний повідомити також власного єпархіального єпископа.
Арт. 8. § 1. Священнослужитель, який перебуває поза власною єпархією, підлягає місцевому єпархіальному єпископові в тому, що стосується обов’язків стану, а саме: прилюдної відправи Божого культу, проповідування слова Божого народові, особливо релігійного і морального виховання вірних, головно дітей, катехитичного і літургійного навчання, гідності духовного стану, а також різних справ, які пов’язані з апостолятом (пор. кан. 386, § 2 ККСЦ).
§ 2. У місцях, де не було засновано ієрархічних структур УГКЦ, місцевим ієрархом для вірних УГКЦ є місцевий ієрарх латинської Церкви, якщо ж їх кілька, то місцевий ієрарх, призначений Апостольським Престолом (пор. кан. 916, § 5 ККСЦ).
§ 3. Якщо, на думку єпархіального єпископа, священнослужитель, перебуваючи поза власною єпархією, зловживає своїм станом, єпархіальний єпископ має право заборонити такому священнослужителеві виконувати священнодійства на території очолюваної ним єпархії.
§ 4. Священнослужитель, який перебуває поза власною єпархією, зобов’язаний підтримувати контакти з власним єпархіальним єпископом, інформуючи його про свою діяльність на території іншої єпархії, та в разі потреби просити дозволу на продовження перебування поза власною єпархією.
Арт. 9. Священнослужитель, який перебуває поза своєю єпархією, не може користуватися правами і відзнаками, пов’язаними з наданими йому санами, хіба що за згодою місцевого ієрарха (пор. кан. 388 ККСЦ).
Арт. 10. Пресвітер, який перебуває поза власною єпархією, зобов’язаний звершувати Божественну Літургію щонеділі і у свята, приписані партикулярним правом УГКЦ, залежно від обставин місця і часу.
Арт. 11. § 1. Пресвітер, який перебуває поза власною єпархією, для служіння Божественної Літургії повинен пред’явити чинне посвідчення священника парохові або в разі його відсутності тому, хто його законно заступає, хіба що в інший спосіб відомо про його певність (пор. кан. 703, § 1 ККСЦ).
§ 2. У цьому разі також слід дотримуватися приписів, встановлених єпархіальним єпископом (пор. кан. 703, § 2 ККСЦ).
Арт. 12. § 1. Пресвітер, який перебуває поза власною єпархією, може за потреби заміняти пароха на відправі Божественної Літургії (пор. кан. 40, § 3 ПП УГКЦ).
§ 2. Для того щоб пресвітер, який перебуває поза власною єпархією, міг заступати пароха у виконанні душпастирських обов’язків, він повинен отримати дозвіл місцевого єпархіального єпископа.
§ 3. Для служіння вірним іншої Церкви свого права пресвітер, який перебуває поза власною єпархією, повинен отримати індульт біритуалізму від Апостольського Престолу.
Арт. 13. Пресвітер, який перебуває поза власною єпархією, може правосильно уділяти Святе Таїнство Покаяння в усьому світі будь-яким вірним, хіба що місцевий ієрарх в окремому випадку виразно це заперечить (пор. кан. 722, § 4 ККСЦ).
Арт. 14. Пресвітер, який перебуває поза власною єпархією, може правосильно благословити подружжя, отримавши на це повноваження від місцевого ієрарха або пароха (пор. кан. 828, § 1 ККСЦ).
Арт. 15. § 1. Якщо йдеться про священнослужителя, який після довічних обітів, складених в інституті богопосвяченого життя, і свячення одержав індульт виходу та повернення до світського життя, він не може священнодіяти, поки не знайде єпархіального єпископа, який би доброзичливо його прийняв (кан. 494, § 1 ККСЦ).
§ 2. У разі скасування монастиря влада, про яку мова в кан. 438 ККСЦ, повинна вирішити ситуацію зі священнослужителями, які до нього належали, зі збереженням приписів партикулярного права.
Арт. 16. Якщо священнослужитель, який перебуває поза власною єпархією, отримує громадянство країни нового місця проживання, справа повинна вирішуватися двома єпархіальними єпископами згідно з приписами кан. 359 і 360 ККСЦ.
Арт. 17. § 1. Якщо священнослужитель, який подав зречення з уряду або з будь-яких інших причин став не здатним виконувати свої обов’язки, перебуваючи на емеритурі, бажає проживати поза власною єпархією, він повинен отримати на це дозвіл власного єпархіального єпископа.
§ 2. Єпархіальний єпископ, перш ніж надати дозвіл, повинен порадитися з колегією єпархіальних радників.
§ 3. Після надання дозволу єпархіальний єпископ повинен письмово повідомити про це єпархіального єпископа єпархії, на території якої священнослужитель бажає проживати.
Арт. 18. § 1. Утримання священнослужителя-емерита здійснює єпархія, до якої він належить (кан. 390, § 1 ККСЦ).
§ 2. Якщо священнослужитель-емерит одружений, то єпархія, до якої він належить, повинна подбати також і про належне утримання його сім’ї (пор. кан. 390, § 2 ККСЦ).
Арт. 19. § 1. Визначаючи суму, необхідну для утримання священнослужителя-емерита, слід брати до уваги цивільне законодавство країни перебування та фінансову спроможність єпархії, до якої священнослужитель належить.
§ 2. Якщо фінансова спроможність єпархії не дозволяє забезпечити утримання священнослужителя-емерита відповідно до приписів цивільного законодавства країни перебування, єпархія, до якої належить священнослужитель, повинна забезпечити його утримання частково.
Арт. 20. § 1. За організацію похорону священнослужителя-емерита несе відповідальність єпархія, до якої він належить.
§ 2. Місце поховання священнослужителя-емерита визначає він сам або, якщо його воля щодо місця поховання залишилася невідомою, єпархіальний єпископ єпархії, до якої належав священнослужитель.
Глава 4
Повернення священнослужителя до власної єпархії
Арт. 21. § 1. Пресвітер, який виконує служіння в іншій єпархії на підставі угоди про тимчасовий переїзд, повинен повернутися до власної єпархії у зв’язку з:
1) відкликанням власним єпархіальним єпископом або відпущенням з боку єпархіального єпископа, який приймає (пор. кан 362, § 1 ККСЦ);
2) завершенням терміну дії угоди про тимчасовий переїзд.
§ 2. Тому, хто законно повертається з іншої єпархії до власної, повинні бути збережені та забезпечені всі права, які він мав би, якщо б виконував священнослужіння в ній (пор. кан. 362, § 2 ККСЦ).
Арт. 22. Священнослужитель, який перебуває поза власною єпархією на підставі безпосереднього підпорядкування Отцю і Главі УГКЦ, повинен повернутися до власної єпархії після виконання завдання, дорученого Отцем і Главою УГКЦ.
Арт. 23. Священнослужитель, що перебуває поза власною єпархією на підставі дозволу, про який мова в кан. 386, § 1 ККСЦ, повинен повернутися до власної єпархії із закінченням терміну, на який був наданий дозвіл, із збереженням арт. 2, § 2.
Глава 5
Прикінцеві положення
Арт. 24. Цю Інструкцію затверджує Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви. Вона є обов’язковою до виконання для всіх священнослужителів, які належать до Української Греко-Католицької Церкви.
Арт. 25. Інструкцію проголошує Отець і Глава УГКЦ. Вона набирає чинності з дня, окресленого в декреті проголошення (пор. кан. 112, § 1, 1489, § 2 ККСЦ).