Послання Синоду Єпископів УГКЦ до вірних УГКЦ і людей доброї волі

9 вересня 2010 року

ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ

Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви
до вірних Української Греко-Католицької Церкви і людей доброї волі

«Водам великим любові не вгасити, ані рікам її не затопити»
(Пісня пісень 8, 7)

Дорогі в Христі брати і сестри!

Мир у Господі і наше архиєрейське благословення!

Вступ

1. Феномен міграції — давній, як наш людський світ. У всіх епохах історії люди були змушені покидати свої домівки, рятуючись від лих і переслідувань, або шукаючи кращої долі. Біблійний пророк Мойсей, який водив свій народ сорок років по пустелі, є прообразом древніх мігрантів, а книга «Виходу» розповідає нам про долю подорожнього народу. Подібно ж і всесвітньо відомий флорентійський вигнанець Данте, який залишив нам рядки, переповнені горьованим самовідчуттям людини, відірваної від власного дому: «Гіркий чужий хліб, гострі сходинки чужого ґанку».

Сучасні масштаби міграційних потоків набрали нечуваних вершин (не враховуємо тут примусових переселень-заслань). За підрахунками міжнародних експертів, кожний тридцять п’ятий житель планети — мігрант. Міграційні процеси в більшості являють собою природну реакцію на світові демографічні забурення: розвинуті країни змушені вирішувати проблему зростаючого дефіциту працеспроможних осіб по відношенню до пенсіонерів, а країни, що розвиваються, як правило, навпаки, відчувають збитковий тиск із боку надмірного числа працездатних громадян.

2. Протягом останніх 130 років український народ перейшов через чотири великі еміграційні хвилі. Ці чотири хвилі створили сучасну українську діаспору. 130-річний досвід попередніх хвиль української еміграції показав, що збереження тотожності українців поза Батьківщиною завдячуємо Українській Церкві, довкола якої завжди гуртувався український народ, зміцнюючи та передаючи свою віру і надію в кращу майбутність.

У 1990-их роках розвинулась і триває масова еміграція українців за кордон. Наших людей можна зустріти в найвіддаленіших куточках світу. За деякими даними поза межами України сьогодні знаходяться понад 7 мільйонів її громадян. По-різному складається доля заробітчан, але відомо одне — «там» не солодко, або словами народної приповідки, «Скрізь добре, але вдома найкраще». Сьогодні все частіше чути несловесний голос дітей емігрантів: «Вертайся, матусю, скоріше додому. Матусю! Як мені тебе бракує! Ще зовсім маленькою я залишилася сама. Батьки поїхали за кордон. Скрута змусила їхати на чужину». Це ми читаємо в листах-сповідях дітей емігрантів.

3. За причинами, характером, напрямками сучасна еміграція нагадує процеси, що відбувалися в Україні на рубежі ХІХ-ХХ століть. Але існує суттєва відмінність. Тоді українці не мали власної держави, не були повноправними господарями на власній, не вбогій землі. Тепер маємо свою державу, український народ за Конституцією є джерелом влади. Виникає запитання — Чому сотні тисяч наших співвітчизників змушені шукати кращої долі за кордоном? Мабуть, щось недобре коїться в державі — уже двадцятий рік — коли українська мати, доведена до відчаю, залишає дітей і поневіряється по світах. Чому це так? Хто зможе залікувати всі рани суспільства, завдані сучасними вимушеними еміграційними потоками? … Саме ці запитання стали головною темою Патріаршого Синоду УГКЦ, який проходив 2–9 вересня 2010 року у Львові та дали основу цьому Посланню Синоду Єпископів УГКЦ до вірних емігрантів і людей доброї волі.

МІГРАЦІЯ — ВИКЛИК ЧАСІВ ТА ПІКЛУВАННЯ ЦЕРКВИ

Богословський вимір

4. Церква завжди вбачала в мігрантах образ Христа, який повсякчасно промовляє: «… чужинцем був, і ви мене прийняли» (Мт 25,35), як і головну заповідь, яку Він нам залишив: любити Господа всім серцем, всією душею та всім розумом, але в поєднанні з любов’ю до ближнього (див. Мт 22,37–39). Ситуація, в якій знаходяться мігранти, є випробовуванням у вірі та любові для всіх християн, які покликані рятувати в усякім лихолітті, спровокованому вимушеною еміграцією, та відкрити для себе образ Божий, який промовляє з облич мільйонів емігрантів.

5. Взірцем емігрантів всіх часів, як пише Папа Пій ХІІ в Апостольській конституції «Exsul Familia», є Пресвята Родина. Божа Мати з Дитятком Ісусом і св. Йосифом були змушені втікати з рідної землі до Єгипту, тобто стали тимчасовими емігрантами. Господь з безконечної любові до людини прийшов у цей світ і прийняв на себе все те, що людське: обмеження в часі і просторі, крайню вбогість, починаючи від Вифлеєму, де народився у стаєнці, звідки почалась Його доля чужинця і мігранта, продовжуючи протягом всієї своєї привселюдної місії, як Він сам про себе сказав: «Син же Чоловічий не має де голови приклонити» (Лк 9,58). Більше того, Йому навіть не було дано права померти в межах мурів міста; Син Чоловічий змушений був помирати на Голгофі поза межами огорож Єрусалиму на хресті, як найгірший лиходій…

Деякий час був емігрантом і святий Павло, який велику частину свого апостольського життя провів у чужих країнах, проповідуючи Добру Новину про Христа — спочатку своїм землякам, а потім і поганам. Таким чином він став прототипом душпастиря емігрантів.

6. Приклад Пресвятої Родини і святого Павла є розрадою так чисельним мігрантам, щоб чимбільше душпастирів, парохій і різноманітних церковних організацій, осіяні духом віри й милосердя, докладали великі зусилля для того, щоб піти назустріч потребам і терпінням наших братів і сестер емігрантів (пор. Венедикт XVI, «Послання на Всесвітній день мігрантів та біженців 2010»). А Синод Єпископів УГКЦ висловлює свою подяку душпастирям і людям доброї волі за велику щедрість для наших емігрантів. Цим посланням ми хотіли б викликати увагу всіх християн до соціального та пасторального погляду на духовні і матеріальні умови життя емігрантів.

У світлі соціального вчення Церкви

7. Можливо, для когось є незвичним те, що Церква бере на себе відповідальність вивчати й аналізувати проблеми суспільства, а тим паче пропонувати конкретні директиви щодо їх вирішення. Проте, пам’ятаймо, що Церква згідно українського законодавства (як теж і в інших державах), хоча і є відділена конституційно від держави, все-таки вона є суспільною установою, адже ж громадяни держави є одночасно вірними Церкви. Саме тому Церква не може залишатися осторонь проблем суспільства, навпаки — її роль і внесок у суспільство є конечними, бо вона в імені Божім проповідує правду, мир і справедливість у любові, без яких неможливе щасливе суспільне життя людини. Сучасна соціальна доктрина Церкви стоїть на захисті прав особи. Зокрема Папа Венедикт ХVI у своїй останній енцикліці Caritas in veritate (з лат. «Любов у істині»), у п’ятому розділі, під заголовком «Співробітництво людської родини» звертає увагу всьому світові на так важні проблеми міграції. Папа наголошує на те, що «феномен міграції вимагає тісної співпраці між країнами, з яких від’їжджають мігранти, та країнами, в які вони прибувають. Тому є необхідними відповідні інтернаціональні нормативи, які б гармонізували різні законодавчі порядки в перспективі захисту основних прав та вимог як поодиноких осіб мігрантів, так і їхніх родин, але в той самий час і тих осіб, що належать до суспільств, в котрі прибувають мігранти».

8. У світлі такого вчення УГКЦ зацікавлена у створенні відповідного законодавства з боку держави щодо українських емігрантів до закордонних країн та іноземних іммігрантів, які все частіше прибувають тепер в Україну. Синод УГКЦ закликає, щоб ці роздуми не лише знайшли увагу й підтримку серед громадськості, але також щоб відповідні урядові установи створили законодавство щодо проблем міграції на державному рівні. Зокрема важливо, щоб українські емігранти втішалися тим, що про них їхня держава дбає, і знали, що, після повернення додому, їх там належно зустрінуть.

9. Міграція — це не туризм: щось побачити, на щось подивитись і пережити чи навчитись. Це вимушене перебування за кордоном, яке ставить людину перед спокусами та труднощами. Ці люди потребують підтримки, щоб зберегти себе, не перестати бути собою. Тому насамперед слід звернути увагу на проблеми розбитих українських сімей, занедбання повного родинного виховання дітей, духовну та моральну деградацію внаслідок невнормованої і економічними обставинами вимушеної еміграції. Зі свого боку УГКЦ запевняє, що Українська держава і народ завжди може розраховувати на допомогу з боку Церкви, як інтегруючої складової частини українського суспільства у всіх соціальних, економічних, культурних ініціативах, пов’язаних із турботою про покращення долі українського емігранта. До цього та Церква як складова частина — галузь вселенської Церкви у великій світовій Христовій сім’ї народів — має в ній свою участь, голос і благодать всякої допомоги, оборони й захисту. Це наше велике щастя від Бога.

Практичні старання з боку УГКЦ в Україні
на підтримку українських емігрантів на чужині та іноземних іммігрантів в Україні

10. Практичну діяльність Української Греко-Католицької Церкви в Україні та за кордоном у сфері міграції провадять багато різних церковних структур, зокрема: єпархії та екзархати нашої Церкви, які служать нашим вірним, Комісія УГКЦ у справах мігрантів, Пасторально-місійний відділ, Карітас України, Патріарша катехитична комісія, Єзуїтська служба біженцям, Морський апостолят та ін. Загалом ця діяльність, яка має свої особливості та труднощі, здійснюється на трьох взаємопов’язаних рівнях:

  • безпосереднє служіння людям (українські емігранти і ті, що повертаються, їхні рідні та діти, біженці та іноземні іммігранти в Україні, а також моряки, котрі прибувають до портів Австралії, Великобританії, Канади, США та України);

  • підготовка душпастирів та координація душпастирської опіки мігрантів;

  • підготовка та представлення позиції УГКЦ щодо феномену міграції та викликів, які її супроводжують, на національному та міжнародному рівнях.

11. Церква намагається на всіх рівнях допомагати й підтримувати кожного емігранта зокрема. Зрозуміло, що не завжди це є просто одному священикові знати проблеми кожного вірного, а тому закликаємо Вас, Дорогі Вірні, щоб почуття спільної церковної громади на чужині, а отже, взаємної допомоги, єднало вас не тільки під час недільної Літургії, але й у щоденному важкому заробітчанському житті. Якщо Вам відомі факти важких обставин Ваших знайомих, подайте їм руку допомоги, а якщо Ви не в силі допомогти їм самі, зверніться до місцевого священика. Можливо, першим кроком до подолання проблеми самотності, страху та спокуси розв’язати свої проблеми, вдаючись інколи й до злочинів, може бути звичайна зустріч із священиком, який духовно розрадить і надасть необхідну пораду й поміч, щоб її подолати. Пам’ятайте при тому теж, що, живучи християнським життям і побожністю у своїй рідній церковній громаді, ви можете служити гарним прикладом для чужинецького середовища, яке може бути зісвітчене, а то й нехристиянське, і Ви своєю молитвою і служінням можете звернути їхні кроки в сторону Бога, про якого вони, може, забули.

Висновки

12. Еміграція — це теж загрозливе явище, з яким пов’язано безліч небезпек, про які так часто чуємо та говоримо. Іноді в ЗМІ, на жаль, зустрічаються лише негативні картинки та оцінки еміграції, які нерідко створюють упереджене ставлення до тих, що повертаються, чи недовіру, мовляв, «невідомо, чим вони там займалися». Така оцінка еміграції приносить подвійного болю емігрантам, бо, повертаючись додому, їх там приймають упереджено, а інколи й вороже. Приносіть в Україну з чужини тільки добрі і шляхетні прикмети і звичаї і на чужині лишайте добру славу про свій народ. Це зветься сьогодні інкультурація, виміна культур — уміти ділитись і роздавати іншим і собі добрі та шляхетні речі.

13. Синод УГКЦ закликає вірних та людей доброї волі відкидати такі оцінки, які бачать в еміграції лише негативи, пригадуючи нам, що еміграція — це й великий дар для світу. Адже ж міграційні потоки сприяють взаємному пізнанню нового, вони є доброю нагодою до діалогу та єднання, міжкультурного обміну та вивчення іноземних мов. Міграція стає поштовхом до діалогу і створює можливість зустріти в особі ближнього самого Христа. В особі емігранта приходить ціле багатство його мови та народної традиції, інший спосіб бачення світу, а це нас взаємно збагачує, перевіряє нас на людяність та здатність до солідарності.

Уже не є новиною, що дуже багато іноземців приходить на наші богослужіння, щоб подивляти їх духовну красу та співучість і черпати чогось для своєї душі. Багато іноземних родин, у яких працювали наші люди, знають, що таке кутя, йорданська вода, пасхальний кошик. Інколи на стінах як одну з прикрас прикладають вишиваний рушник. А в День Незалежності України деякі іноземні діти одягають вишивані сорочки, які їм подарували українські іммігранти.

14. Не менш вагомий і економічний чинник. За даними Світового банку, кількість сум, які надходять від мігрантів у країни, що розвиваються, вдвічі більша за кількість всієї міжнародної допомоги на розвиток мало розвинутих країн. Зокрема за надходженнями від «заробітчан, Україна — на шостому місці в світі, а «заробітчани забезпечують до 25 % українського ВВП. Тому свого часу слушно зауважив Папа Іван Павло ІІ в Посланні з нагоди Всесвітнього дня миру 2001: „Чимало цивілізацій розвинулися та збагатилися саме завдяки надходженням з еміграції“. Скільки траплялося, що наші емігранти своїми заробітками помогли в своїм селі збудувати церкву, іконостас!

15. Християни живуть для кращого життя після смерті, називаючи своє земне життя паломництвом у дорозі до Дому Отця. Кожен емігрант зважується стати «людиною в дорозі» заради кращого завтра для себе і тих, кого любить, щоб стати заможнішим, впевненішим у собі, просто щасливішим, бо щастя — це остаточна мета всіх наших зусиль. Усі ми маємо завдання змінюватися і вдосконалюватися духовно. Те, в яких умовах живемо, повинно нам у цьому допомагати, тож якщо еміграція стає єдиною можливістю для того, щоб змінити себе та світ навколо на краще — вона потрібна й виправдана. Однак, здобуваючи матеріальне на чужині, кожен із нас повинен призадуматися, чи не втрачає щось набагато глибше і більше? Щоб ціною наших високих заробітків не стали сльози дитини, яка виростала без мами…

Праведний Йов у Старому Завіті серед своїх злиднів і роздумів над ними з болем сказав: «Я сподівався щастя — і прийшло лихо; я чекав світла — і наступила пітьма!» (Йов 30,26). У життєвих кроках уміймо з Богом вибирати правильні стежки в нашім ході до Нього. Ваші єпископи і священики прагнуть завжди й усюди бути з Вами своїми молитвами, словом і ділом.


Благословення Господнє на вас!

Від імені Синоду Єпископів
Української Греко-Католицької Церкви

† ЛЮБОМИР

Дано у Львові-Брюховичах,
9 вересня 2010 року

Пов’язані документи

Дивіться також