Доповідь отця Романа Островського «Боже Слово як основа катехитичного служіння» на Синоді Єпископів УГКЦ 2018 року

ДОПОВІДЬ

ОТЦЯ РОМАНА ОСТРОВСЬКОГО
«БОЖЕ СЛОВО ЯК ОСНОВА КАТЕХИТИЧНОГО СЛУЖІННЯ»

Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви
(м. Львів-Брюховичі, 2–11 вересня 2018 року)

Христос перед своїм вознесінням на небеса, згідно з текстом євангелиста Марка, сказав до своїх учнів: «Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангеліє всякому сотворінню» (Мр. 16, 15) [1].

Господні слова звучать більш ніж промовисто. І саме цей заклик Христа й сьогодні рухає Вселенською Церквою і є основою діяльності священиків та вірних локальних Церков, зокрема УГКЦ.

Виклики, які стоять перед Церквою

Слід звернути увагу, що в українському суспільстві існує величезна зацікавленість релігіями та Біблією зокрема. Водночас ця зацікавленість поєднується з дуже низьким рівнем знань слухачів. Відкриті Інтернет-ресурси привчили суспільство до поверхового мислення і не дають глибоких і вичерпних відповідей на запитання. Саме тому катехит чи проповідник зобов’язаний знати набагато більше від слухачів, щоб викласти їм науку Церкви та пояснити нюанси християнського богослов’я.

Сьогодні все українське суспільство потребує катехизації. Проблема в тому, що люди не вміють слухати, а тим паче зрозуміти сенс того, що їм говорять. Яким чином відновити культуру слухання в сучасному світі, де всі розмовляють, листуються, відправляють тонни смайликів? Запитання не є простим. Адже в цій атмосфері справжньої зустрічі людини з людиною не відбувається. Це також породжує кризу зустрічі, тобто сучасній людині важко зустріти Господа, а тим більше будувати з Ним довірливі стосунки.

Українське суспільство є динамічне, воно спонтанно реагує на всі ті події, що відбуваються. Зауважмо, що порівняно з іншими роками, довіра громадян України до Церкви починає поступово зменшуватися. Як показують дані, наведені на сайті КМІС [2]:

у 2015 році Церкві довіряло 58,8 відсотка населення, а не довіряло лише 18,4 відсотка; випереджували Церкву в рейтингу довіри лише волонтери;

у 2016 роцірівень довіри до Церкви майже не змінився: 56,7 відсотка населення довіряли, 17 відсотків не довіряли (Церква була на першому місці в таблиці довіри);

у 2017 році Церкві довіряло лише 52,6 відсотка населення, а не довіряло 15,7 відсотка. Перед Церквою в рейтингу довіри були:

• звичайні люди в населеному пункті;
• волонтери, що допомагають переселенцям;
• Збройні сили України;
• волонтери, що допомагають армії.

Потрібно задуматися над цими результатами і зробити висновки. Можливо, нам слід шукати інших підходів і способів, якими промовити до сьогоднішнього суспільства.

У цій доповіді ми розглянемо такі питання: «Катехизація та Слово Боже», «Біблійний апостолят», «Богослужіння та Слово Боже», «Проповідь та Слово Боже» і «Пропозиції щодо змісту проповіді та катехизації».

Катехизація та Слово Боже

На нашу думку, успішна катехизація повинна:

• починатися з Божого Слова;
  
  
• виконувати своє основне завдання — пізнання Божого Слова;
  
  
• як результат — підготувати слухачів до зустрічі з Христом, Божим Словом.
  

Здобутки УГКЦ у ділянці катехизації

1. В УГКЦ Боже Слово справді проголошується. Статистика за 2015 рік, що охопила УГКЦ у всьому світі, а також дані за 2018 рік УГКЦ в Україні показують, що кількість катехитичних шкіл, біблійних гуртків зростає. Тож дедалі більша кількість осіб залучена до катехитичного вишколу.
   
   
2. Катехитичний інститут випускає катехитів, дає студентам відповідну підготовку не лише теоретичну, а й практичну (як проводити катехизацію, яким чином застосовувати ігрові матеріали тощо).
   
   
3. Катехитичний інститут розробляє підручники та методички для катехитів (допомагають у роботі). Хоча, якщо говорити про молитовне читання Святого Письма, то відповідних допоміжних матеріалів у нас є дуже мало. Тут важливо пам’ятати, що добрі підручники — це ті, що відповідають викликам часу і водночас базуються на навчанні й Традиції Церкви.
   

Завдання катехизації — формувати особу таким чином, щоб вона була здатна відповідати на життєві виклики. Звичайно, що виховання вдома та у школі залишається в рази сильнішим і тривалішим. Проте це не означає, що ми повинні скласти руки і перестати проголошувати Слово Боже.

Виклики катехизації

1. Ми повинні чесно визнати, що катехизація ще не стала постійним процесом формування християнина в Україні. Здебільшого вона є підготовкою до першої Сповіді та урочистого Святого Причастя. І тільки в поодиноких парафіях — це діяльність, яка триває довше і охоплює ширше коло учасників.
   
   
2. Якість катехизації та процесу її здійснення переважно є заслугою катехита, котрий отримав відповідну освіту або є самоуком. Проте треба нагадати, що можливість формувати та навчати катехита в нашій Церкві існує вже давно.
   
   
3. Не завжди священик бере активну участь у катехизації. Частина задекларованих (задокументованих) вишколів не перетворюється на реальність, тобто вірян не катехизують.
   

Біблійний апостолят

Розпочнемо із позитиву. Статистика 2015 року щодо біблійних гуртків є промовиста. У деяких єпархіях існує понад 40 біблійних гуртків. Навіть більше, маємо єпархію, в якій налічується 113 біблійних гуртків.

Та чи справді всі ці задекларовані гуртки працюють? Можливо, ці числа вказані лише на папері. А про що йдеться в наших звітах? Чи це біблійні зустрічі, тобто молитовне читання Святого Письма, чи біблійні лекції з програмою та певною тривалістю. І чи наші звіти взагалі є правдивими?

Перший блок запитань до кожного з тут присутніх владик: чи є у вашій архиєпархії/єпархії або екзархаті особа, відповідальна за біблійні читання? Чи ви знаєте, як вона працює і як розвивається біблійний апостолят на ввіреній вам території?

Наступний блок запитань: чи ви (або представник від єпархіального управління) зустрічаєтеся хоч б раз на рік зі спільнотами молитовного читання Святого Письма? Чи ви знаєте цих людей? Чи розмовляли з ними?

Пропозиція щодо біблійного апостоляту

Продовжуючи тему проголошення Слова Божого, слід нагадати, що важливим залишається його розуміння. Саме тому коментарі книг Біблії необхідні українському суспільству. Існує величезна потреба не лише в перекладах коментарів з інших мов, що робиться досить успішно. Ми маємо чудові приклади: «Міжнародний біблійний коментар» видавництва «Свічадо», книжку «Коментарі на Синоптичні Євангелія», підготовану Патріаршою катехитичною комісією. Проте необхідно писати власні, українські, біблійні коментарі. Адже наш сьогоднішній контекст є особливий: війна на Сході, окупований півострів, намагання реформувати країну тощо. На ці проблеми потрібно давати відповіді на основі Слова Божого. Якщо ми не пояснюватимемо нашу реальність через Слово Боже, то матимемо чужі інтерпретації.

Хочемо повідомити, що робота над біблійними коментарями триває. Біблісти з різних єпархій вже декілька років поспіль намагаються створити серію коментарів на книги Старого та Нового Завіту в науково-популярному стилі. Почалося це з благословення вл. Йосафата (Мощича) та праці під егідою Комісії у справах євангелізації. Уже видані коментарі на такі книги: пророків Амоса та Осії, книгу Проповідника (Еклезіаста) та послання Якова. На сьогодні готуються коментарі книги Йони та Рут, в яких автори намагаються дати відповіді на актуальні для нас запитання: прощення ворогові та суспільна пам’ять — це на основі пророка Йони, питання біженців і переселених осіб — на основі книги Рут.

Проте написання проекту на дві-три книги не є ознакою злагодженої праці над біблійними текстами. Ми маємо з’ясувати, чи справді потребуємо коментарів і готові щось для цього зробити, чи будемо й надалі склавши руки нарікати на їх відсутність. Крім написання та друку, потрібна допомога в поширенні вже готових тестів. Ці коментарі залишаються невеликим, але вони є першим внеском біблістів у розвиток українського богослов’я.

Насправді, запит на українське богослов’я залишається величезний. І ми поки що не заповнили його чимось якісним і добрим. Звичайно, що богослови роблять вже певні кроки, але їх занадто мало і вони ще не відчутні в Україні загалом та в УГКЦ зокрема.

Недопрацювання в біблійному апостоляті

1. До сьогодні біблійний апостолят не став чимось важливим та актуальним в УГКЦ. Ті активні парафії та спільноти, які практикували молитовне читання Святого Письма (Lectio Divina), продовжують це робити. Проте надзвичайного зацікавлення Святим Письмом, так би мовити, буму ми не спостерігаємо.

Скажу на основі власного досвіду. Якщо з Новим Завітом ми ще знайомі завдяки читанням Апостола та Євангелія під час Літургії, то зі знанням Старого Заповіту повна катастрофа. На парафіяльному рівні — це майже закрите знання. Серед духовенства та монашества також не спостерігається надмірного зацікавлення старозавітними текстами. Часом, навпаки, маємо дуже прохолодне, так би мовити, «маркіонітське» ставлення до Старого Завіту.

2. Необхідно визнати, що знання та розуміння Біблії серед наших вірних є дуже низьке або взагалі відсутнє. Така ситуація спричиняє те, що кожен «протестантський» проповідник може легко переконати та роззброїти греко-католика, коли розпочне вести дискусію на основі Старого Завіту або навіть послань апостола Павла.

Дати відповідь можливо на декількох рівнях: ввести в катехизацію та проповідь обов’язкове читання та пояснення Слова Божого; варто зосередити увагу на Богослужінні.

Богослужіння та Слово Боже

1. Як покращити ситуацію з читанням та розумінням Слова Божого? Маю пропозицію для обговорення, а саме: переглянути систему старозавітних читань на Вечірні, тобто читати не лише книги Мудрості (3, 1–9; 4, 7–15; 5, 15–6, 3), Приповідок чи уривки з книг пророків, а й інші тексти. Можливо, навіть на рівні семінарій доцільно запровадити читання Старого Завіту на повсякденній Вечірні, щоб з часом випускники-священики змогли це впроваджувати в парафіях. Отже, якщо говорити про програму-мінімум, пропоную розширити панораму старозавітних текстів на Вечірні.
   
   
2. Ще одна пропозиція для дискусії, яку можна вважати програмою-максимум, — поступово і виважено впроваджувати в Літургію читання Старого Завіту. Літургісти погодяться, що читання старозавітних текстів на Літургії, — це древня практика первісної Церкви. Як втілити цей задум? Можемо взяти за приклад римо-католицький поділ на три роки або створити свій. На мою думку, Синод УГКЦ має повне право започаткувати цю дискусію щодо читання Старого Завіту на Богослужіннях та запросити до цієї дискусії літургістів, біблістів та інших науковців, які не байдужі до розвитку власної традиції.
   
   
3. Наступна пропозиція стосується читань Євангелій на Літургії та поділу на зачала. Здебільшого, якщо не прочитати декілька попередніх віршів з уривка, то не зрозуміло, про що говорить Євангеліє. І хоча ми звикли до системи зачал, але, думаємо, з часом поділ уривків для читання Євангелія також потрібно переглянути. Це вже зробили римо-католики. Думаю, що нам потрібно взяти з них приклад.
   

Проповідь і Слово Боже

1. Одна з причин незнання Святого Письма — надто малий відсоток його тексту в проповідях. Проповіді мають, радше, морально-етично-патріотичний характер, з елементами етнографії [3]. Проповідники мало посилаються на Святе Письмо, не аналізують його і тим паче не прив’язують до сучасних викликів, тобто не актуалізують біблійний текст.

Щодо рівня проповідей, то про це потрібно говорити і під час навчання в семінаріях, і на формаційних курсах священиків і монашества. Адже проповідь — це єдиний момент, коли ми звертаємося до вірних поза богослужінням. Особливо це стосується парафій, де не здійснюється катехизація.

За словами покійного Блаженнішого Любомира Гузара, добра проповідь готується один тиждень. Тобто священик мав би роздумувати над Словом Божим від понеділка до неділі. І обов’язково проповідь мала б включати практичний вимір, тобто як застосувати Слово Боже до власного життя.

2. Наступне запитання: скільки виголошується проповідей на основі читання Апостола? Мабуть, небагато. Патріарша катехитична комісія видала «Коментарі до недільного Апостола». Це добре інтерпретовані тексти, які можуть слугувати основою для якісної проповіді. Адже тексти цієї книги глибокі, хоча й не прості за змістом. У читаннях Апостола можемо натрапляти на дуже багато важливих запитань та відповідей. Знову звернуся до власного досвіду. Коли готуєш проповідь на основі Апостола, то починаєш розуміти, як ті, хто уклав читання Євангелій та Апостола, уміли їх поєднати, щоб підсумувати конкретні богословські тематики. Хоча, звичайно, маємо читання, коли ці книги не завжди пов’язуються і їх поєднання, можливо, краще було б переосмислити і з часом змінити.

3. Тепер щодо способу читання Апостола. Те, як у храмах дяки чи співці його співають, є незадовільним. Часто неможливо зрозуміти ані тексту, ані змісту. Як із Апостола щось почерпнути? Можливо, краще його добре прочитати, аніж співати так, щоб ніхто нічого не зрозумів?

4. Озвучення у наших храмах, на перший погляд, є питанням другорядним. Але коли вірні не чують і не розуміють, про що молиться Церква, тоді це велике упущення, бо ми самі їх підштовхуємо до паралітургійних практик під час богослужінь (наприклад, відчитування вервиці, дев’ятниці). Сьогодні можливо забезпечити добре озвучення храму. Від цього виграють усі: і священики, і вірні.

5. Термін «проповідь» ми сприймаємо як щось проголошене в храмі чи в певному місці, де відбувається богослужіння. Натомість сучасний світ занурений у соціальні мережі, користується різними сервісами, де обмінюється аудіо- та відеоінформацією. Є гарні ініціативи наших богословів щодо біблійних лекцій та інших матеріалів в Інтернеті. Проте цей сегмент ми поки що вповні не використовуємо. Усі ми свідомі, що віртуальний простір не терпить пустоти. Оскільки в нас є достатньо фахівців, які вивчали мас-медіа в Україні чи закордоном, потрібно звернути увагу на цю ділянку і наповнити її якісним матеріалом. Це можуть бути біблійні та богословські лекції, а також радіо- і телеефіри.

Пропозиції щодо змісту проповіді та катехизації

1. Катехизація і проповідь мали б зосереджуватися на чіткому окресленні християнської віри і традиції. Адже ми живемо в час повного розмивання кордонів: особи, нації, статевості, релігійності. І якщо людина не розумітиме відмінностей між різними традиціями та Церквами, то відповідно буде ставитися до християнства загалом. Це особливо важливо зараз, коли в Україні відбувається процес утворення єдиної Помісної Православної Церкви. Нам не потрібно цього боятися, але ми зобов’язані навчати своїх вірних історії, традиції та основ католицької віри.
   
   
2. Катехизація та проповідь мають не лише поєднувати знання Святого Письма та Катехизму УГКЦ, а й переходити в практичний вимір. Вони повинні пояснювати, як особа має жити далі з цими знаннями. Яким чином їх застосовувати? Що більше практичних моделей буде в нашій катехизації, то більше матимемо шансів, що це теоретичне знання не «вивітриться» наступного дня.
   
   
3. Одним із важливих завдань катехизації та проповіді є навчити людей молитися і передавати віру. Промовляючи щоденні молитви, людина має їх не просто озвучувати, а добре розуміти. Якщо ми не передаємо слухачам молитовного знання Церкви та її досвіду молитви, то не можемо очікувати, що особа зацікавиться церковним богослужінням. Чому багато молоді сьогодні цікавиться медитицією та йогою, а не богослужінням добового кола чи Ісусовою молитвою? На мою думку, причина відсутності зацікавлення до християнських практик не в тому, що традиційні молитви програють у змісті чи наповненні. А швидше в тому, що ми не змогли пояснити людям значення молитов і присутнє в них глибоке богослов’я, а також не навчили вірних користати із цього скарбу віри й духовності, тобто медитувати та роздумувати.
   
   
4. Щоб священик зміг підготувати проповідь біблійного характеру, його мають навчити Святого Письма в семінарії. Вивчення Біблії в семінаріях повинно мати не лише академічний характер, а й бути настільною книгою семінариста та священика для роздумів. Вважаю, що один чи два викладачі не зможуть забезпечити якісного викладання біблійних дисциплін у семінарії. Запитання-пропозиція: скільки підручників чи посібників видали наші навчальні заклади? На Заході вже давно ввійшло в практику, коли викладач на основі своїх лекцій пише книжку. Тобто викладач може видати свій конспект лекцій і таким чином дати студентам додаткову можливість поглибити знання. Також це допоможе розширити і сформувати власну бібліотеку біблійної літератури.
   
   
5. Наприкінці хотів би поставити питання. Чи ми, священики та катехити, живемо згідно з тією керигмою, що її навчаємо? Чи намагаємося бути для інших прикладом близької присутності Царства Божого? Якщо ні, тоді хоч би скільки катехизацій ми проводили і проповідей виголошували, наші слова залишаться лише «міддю дзвенячою та кимвалом звучним», як говорить апостол Павло (1 Кор. 13, 1).
   

Висновки

Катехизація має бути в кожній парафіяльній спільноті. Вона повинна охоплювати всіх парафіян, від дітей до дорослих. Катехитичне служіння дорослим має проводитися відповідно до їхньої професії та зацікавлень (катехитична праця з вчителями, лікарями і взагалі інтелігенцією у нас не розвинута).

Погляд у майбутнє

Чи ми свідомі того, що діти та підлітки, котрих ми не залучили до катехизації сьогодні, тобто не навчили Слова Божого, через 10–15 років стануть основою суспільства, котре не буде потребувати Церкви та її проповіді. А через 20–25 років ці особи будуть керувати процесами в Українській Державі. І тоді їхнє ставлення до Церкви буде критичне і навіть негативне. Проте відповідальність за це буде повністю на кожному з нас. Адже це ми не навчили цілі покоління вірян, коли вони були дітьми, і ми не матимемо права вимагати чогось від них, коли вони стали дорослими.

До сучасної людини потрібно говорити її мовою, передаючи їй повноту науки Христової Церкви.

У світлі цих думок пропонуємо відповісти на такі запитання:

• Чи ми шукаємо нові шляхи проповідування Слова Божого?
  
  
• Чи ми намагаємося з’ясувати, що турбує мирян, що їх цікавить?
  
  
• Чи відомі нам виклики, які постають перед мирянами, особливо тими, хто є практикуючими християнами?
  
  
• Як ми проповідуємо Христові істини, відвічні та незмінні? Чи промовляємо ми зрозумілою для суспільства мовою?
  
  
• Чи відомо нам, як це бути практикуючим християнином у сучасному світі? Зважаючи на корупцію в освіті та в державних органах влади, на незадовільний екологічний стан у країні, жахливу ситуацію в медичній сфері — це нелегко. Чи наша проповідь говорить про ці проблеми? Чи все ж говоримо про абстрактні речі, котрі нікому, окрім нас, не цікаві?
  

Лише виконуючи наказ Христа: «Проповідуйте Євангеліє», — ми стаємо Його справжніми послідовниками.