Пастирське послання Синоду Єпископів УГКЦ до мирян 2012 року

ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ

Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви

до мирян 2012 року

«Ви ж — рід вибраний, царське священство,
народ святий, люд, придбаний на те,
щоб звістувати похвали того,
хто вас покликав з темряви
у дивне своє світло» (1 Пет. 2, 9).

Улюбленим у Христі мирянам Української Греко-Католицької Церкви
мир у Христі, Господі нашому!

Ми, єпископи Української Греко-Католицької Церкви, зібравшись на черговому Священному Синоді в місті Вінніпег, Канада, засилаємо вам наші сердечні вітання та архипастирське благословення. Хочемо щиро подякувати вам, що своїми молитвами підтримували нашу синодальну працю, допомагаючи нам у спільних пошуках Божої волі для нашої Церкви.

Проводячи синодальні засідання у Вінніпезі з нагоди 100-річчя прибуття до Канади першого єпископа для українських греко-католиків — блаженного священномученика Микити Будки, спілкуючись із духовенством, монашеством і мирянами та спогадуючи історію нашої Церкви й рідного народу, ми сміливо могли промовляти словами святого апостола Павла: «Насамперед дякую Богові моєму, через Ісуса Христа, за всіх вас, що віра ваша славиться по всьому світі» (Рим. 1, 8). Тож цими днями ми заносили подячні молитви до престолу Всевишнього за дар святої віри, яким Господь поблагословив наш народ, учинивши його «родом вибраним, царським священством, народом святим, людом, придбаним на те, щоб звістувати похвали того, хто нас покликав з темряви у дивне своє світло» (1 Пет. 2, 9). Зокрема ми дякуємо Господу Богу за вас, мирян нашої Церкви, які спільно з єпископами, духовенством і монашеством завжди підтримували полум’я Христового світла, отриманого в Хрещенні, та зв’язок із рідною Церквою, даючи світові свідчення своєї стійкої віри, живої надії та діяльної любові. Це свідчення в особливий спосіб проявилося в нелегких обставинах еміграції та впродовж десятиліть жорстоких переслідувань на рідних землях. Нехай буде прославлений Господь, який підтримав нас своєю благодаттю та допоміг усім нам витривати у святій батьківській вірі!

Святий апостол Петро, нагадуючи всім вірним, ким вони є і до чого покликані (див. епіграф), бачить у Христовій Церкві здійснення Божої обітниці: «Тож коли щиро слухатиметеся мого голосу й дотримуватиметеся мого завіту, будете моєю особливою власністю з-поміж усіх народів, бо моя вся земля. Ви будете в мене царством священиків, народом святим» (Вих. 19, 3–6). А святий апостол Павло вказує на те, як саме християни завдяки Христові стали спадкоємцями цієї обітниці: «Ви того часу були без Христа… без надії і без Бога в цьому світі. Тепер же у Христі Ісусі, ви, що колись були далекі, стали близькі кров’ю Христовою… Отже ж ви більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі» (Еф. 2, 12–13.19).

Цей Божий вибір народу та кожної особи зокрема означає також і важливе та відповідальне завдання, покликання — бути святими, тобто бути місцем присутності на землі Господньої святості, — місцем, де кожен і всі зможуть зустрітися з Богом. Крім того, цей Божий народ, як «царство священиків», має не тільки представляти Спасителя перед народами і народи перед Ним, а й бути священиком для всіх народів, тобто посередником їхнього освячення та Божого благословення для них. Миряни, отже, «зодягнуті» в Христа у таїнстві Хрещення, становлять Божий народ та, помазані Святим Духом у таїнстві Миропомазання, беруть участь у Христовому пророчому, священичому і царському служінні для спасіння світу.

Своє пророче служіння миряни здійснюють «в непохитному сповідуванні віри, поглибленні її розуміння та свідченні Христа у світі» (Катехизм УГКЦ, 425). Бог хоче, щоб усі люди спаслися і тому колись «промовляв устами слуг своїх пророків» (пор. Євр. 1, 1), які, закликаючи до навернення та передбачаючи спасіння, звіщали прихід Христа. Сьогодні ж миряни є свідками Божого спасіння, вже здійсненого в Христі, і тому продовжують закликати всіх до навернення та до прийняття Царства Божого не тільки словами, а й своєю працею, присутністю у всіх сферах людського життя: від соціальної до економічної, від науково-дослідницької до політичної… Нема такої ділянки людського життя, де Слово Боже не мало б звучати, де спасіння не мало б проповідуватися!

Наслідуючи Христа — Вічного Архиєрея, який приніс себе самого в жертву примирення на Хресті (пор. Євр. 9,11–28), миряни звершують своє священиче служіння, приносячи, за словами святого Папи Лева Великого, «на вівтарі свого серця чисті жертви побожного життя». Усі діла віруючих мирян — молитви, сімейні справи, щоденна праця, відпочинок душі й тіла, якщо вони звершуються у Святому Дусі, а навіть життєві випробування і терпіння, пережиті у віддаванні себе спасенній Божій волі, — стають «духовними жертвами, приємними Богові, через Ісуса Христа» (1 Пет. 2, 5).

А царське служіння мирян ґрунтується на тому, що Христос бажає зробити нас учасниками Його перемоги над смертю і Його прослави у Воскресінні та робить нас спроможними у співпраці з божественною благодаттю своїм самовідреченням перемогти в собі царство гріха і провадити християнське життя у Святому Дусі (пор. Рим. 6, 12), а також послужити нашим ближнім, тому що саме служити іншому — це і є царювати з Христом (пор. Мр. 10, 42–45).

У цьому листі, дорогі брати і сестри в Христі, прагнемо закликати вас до щоразу більшого усвідомлення власного покликання бути Божим народом і до способу життя й дій, які з цього випливають. Насамперед читайте і вивчайте Святе Письмо. Тут доречно згадати слова слуги Божого Митрополита Андрея: «Святе Євангеліє є предметом, що хату освячує і стягає на неї благодать. Воно стереже їх [жителів хати] перед злом, показує їм дорогу, підносить їх серця до неба, очищує плями їх душ… Тому звичай читати Святе Письмо кожного дня, хоч би хвилинку, повинен стати звичаєм кожної християнської родини». Рівно ж пам’ятайте про обов’язок глибше пізнавати правди святої віри, навчати їх інших, зокрема дітей і молодь. У цьому вам допоможе Катехизм нашої Церкви «Христос — наша Пасха», який має стати настільною книгою кожного віруючого, оскільки містить фундаментальні для нашого християнського життя істини.

Не занедбуйте молитви — особистої, щоденної. А особливо — вчіть щоденних молитов своїх дітей, найкраще через особистий приклад і спільну родинну молитву, щоб українські сім’ї стали справжньою школою молитви та християнської любові. Спільна молитва є надзвичайно милою Богові, оскільки сам Христос запевняє, що «де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там і я є серед них» (пор. Мт. 18, 20), а також: «Все, що попросите в моє ім’я, вчиню вам» (пор. Ів. 14, 13). Цінуймо як найбільший дар Воскреслого Спасителя Його таїнственну присутність між нами у літургійному зібранні та в Євхаристії і не пропускаймо нагоди брати активну й повну участь у Божественній Літургії та інших богослужіннях не лише в неділі та свята, а і в інші дні тижня.

Ця літургійна дія церковної спільноти повинна також проявлятися в «літургії життя» — в побуті, в родинному колі і серед друзів, в місцях праці і відпочинку, у зустрічах і спілкуванні з іншими. Нехай у вашій любові одне до одного, у ділах милосердя, у турботі про потребуючих, у піклуванні про хворих і немічних кожен побачить Божу любов та милосердя. Підтримуйте діяльність різних об’єднань, братств і сестрицтв, ставайте їхніми членами, а там, де їх ще немає, разом із душпастирями творіть нові, щоб об’єднати спільні зусилля в служінні Богові й ближнім. Святий Павло закликає: «Поки маємо час, робімо добро всім, а зокрема рідним у вірі» (Гал. 6, 10). Посеред «рідних у вірі» нашої Церкви сьогодні особливо потребують підтримки представники четвертої хвилі еміграції, які знаходяться в різних країнах Європи та Північної Америки. Тому просимо наших вірних, які вже тривалий час проживають на поселеннях, виявити до новоприбулих християнську гостинність, допомагаючи їм інтегруватися в життя місцевої парафіяльної спільноти та підтримати їх рівно ж в їхніх побутових потребах.

Будьте готові відгукнутися на заклик своїх душпастирів брати активну участь в апостоляті і місії Церкви, зокрема звіщати Євангелія тим, які його ще не чули, щоб Боже Слово проповідувалося усім народам. Сподіваємося, що завдяки активній участі кожного з вас у житті своєї церковної спільноти громади віруючих УГКЦ стануть справді «живими парафіями» — місцем зустрічі з Христом і виявом Його присутності у світі.

Вдивляймося у святі постаті наших мучеників-мирян, а саме: святих страстотерпців Бориса і Гліба, які віддали своє життя за те, щоб не проливалася братня кров; святих Пратулинських мучеників, котрі були розстріляні, бо не зреклися батьківської віри; і блаженного мученика Володимира Прийми, який своїм життям та мученицькою смертю дав свідчення жертовної співпраці зі своїм душпастирем в нероздільній єдності Христового Тіла. Берімо за приклад їхнє життя та наслідуймо їхній приклад святості.

Дорогі в Христі! Засвідчуймо всі разом, у єдності Христової Церкви, своєю святістю, своїм служінням ближньому, своєю працею та присутністю у всіх сферах приватного й публічного життя той дар Хрещення, що його ми прийняли, і ту силу Святого Духа, яким ми були помазані та завдяки якому ми спроможні освячувати й переображувати цей світ.

Віддаємо всіх вас під опіку блаженного мученика Володимира Прийми, призиваючи на вас і ваші родини, на нашу Церкву та весь улюблений український народ щедре благословення Всемогутнього Бога — Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Дано у Вінніпезі,
дня 15 вересня 2012 року Божого