Звернення Синоду Єпископів УГКЦ 2007 року до молоді

ЗВЕРНЕННЯ

Синоду Єпископів
Української Греко-Католицької Церкви
до молоді

Ми, єпископи Української Греко-Католицької Церкви, бажаємо звернутися до вас, учасників Патріаршого Собору, який відбувся у Києві літом 2007 року, учасників молодіжного форуму в Києві, учасників зустрічей, з’їздів, форумів, що проходили упродовж 2006–2007 років в усіх єпархіях нашої Церкви, та до всіх молодих членів нашої Церкви в усьому світі. Нагодою до цього звернення є завершення великої програми, метою якої було з’ясувати, як ми, владики, та всі інші відповідальні члени нашої Церкви, найкраще можемо допомагати вам використати цей благословенний час молодості.

Молодість — це, на жаль, короткотривалий, швидкоплинний період людського життя, однак його не можна вважати лише перехідним часом. Роки між дитинством та повною зрілістю — це час підготовки до значно довшого та більшого життєвого етапу, і успіх, повноцінне використання цього часу залежить від того, наскільки нам вдасться бути молодими, втішатися молодістю, повноцінно використовувати її особливі прикмети. Власне в цьому ми, єпископи, хочемо вам допомогти. Крім того, ми звернулися з окремим листом до усіх старших членів нашої Церкви, щоб і вони допомогли вам бути молодими. Ці два звернення, до вас і до старших, а також ціла низка публікацій, які ще будуть запропоновані, — це плід Патріаршого Собору, потвердженого на Синоді Єпископів, що відбувся восени 2007 року. Прийміть ці наші слова як своєрідний дарунок вам від нас.

1. Після довгої підготовки, проведення зустрічей, обговорення своїх потреб та проблем — після Патріаршого Собору ви представили Синодові Єпископів УГКЦ свої побажання. І ми дуже вдячні вам за цю вашу працю. Кожен з нас, хто був, принаймні частково, присутній на засіданнях Патріаршого Собору, відчув ваше бажання діяти, щось робити в нашій Церкві і для нашої Церкви.

2. Відчувши це ваше бажання, одержавши та продискутувавши ваші пропозиції, бажаємо передусім щиро подякувати вам за вашу працю. Бажаємо запевнити вас, що ми дуже серйозно прийняли результати вашої праці, старалися вслухатися у ваші проблеми, у те, що ви казали про свої потреби. Хочемо тепер висловити деякі наші думки, які, сподіваємося, повинні бути допоміжними у здійснюванні тої великої програми, що її ви своїми словами, своєю працею, своїми пропозиціями і своєю загальною позицією окреслили.

3. Патріарший Собор відбувався під гаслом, взятим із Святого Письма: «Учителю, де перебуваєш? Ходіть та подивіться» (див. Ів. 1,35–51, пор. Мт. 3,13–17; Мр. 1,1–13; Лк. 3,1–22). Хочемо разом з вами застановитися більше, глибше над подіями, серед яких ці євангельські слова були промовлені і що вони для нас сьогодні означають.

4. Іван, якого знаємо також як Івана Хрестителя зі Святого Письма, ходив вздовж ріки Йордану, проповідував покаяння, бо наближається Царство Боже. До нього приходили люди з усієї Палестини, люди різних професій, зокрема митники, солдати, щоб запитати, що мають робити, щоб жити по-Божому. Іван Хреститель їх поучував, вислуховував їхню сповідь, хрестив їх у водах Йордану як символ очищення душі. Але прицьому він чітко підкреслював, що він не Месія, а тільки Його Предтеча. Він прийшов проголосити, що ось-ось має з’явитися той, на кого вибраний народ так довго вже чекав. Бо дуже давно Господь Бог обіцяв, що пошле Месію, і святий пророк Мойсей запевнював народ, що той Месія прийде, що це буде пророк далеко більший від нього. Народ чекав. А тепер Іван Предтеча каже, що Месія вже зовсім близько. І одного дня справді прийшов до нього Ісус з Назарета, який не потребував сповідатися із гріхів, бо був безгрішним, бо був воплоченим Божим Сином — Месією. Він не потребував купелі очищення, а зійшов у води, щоб їх освятити, очистити їх і весь світ, дати можливість усім, хто бажав слідувати за Ним, прийти до Небесного Отця. Іван Хреститель пізнав, ким є Ісус. Пізнав, бо почув голос з неба: «Це Син мій улюблений, що Його я вподобав». Між багатьма присутніми біля ріки Йордан були двоє, які, почувши слова свідчення Івана Хрестителя: «Ось агнець Божий», — пішли за тим, на кого він вказав. Ісус відчув, що за Ним хтось йде, повернувся до тих двох і запитав: «Чого шукаєте?» — «Учителю, де перебуваєш?» — «Прийдіть, і подивіться». І вони пробули з Ісусом кілька годин. Коли вони його покинули, один із них на ім’я Андрій побіг знайти свого брата Симона і повідомив йому: «Ми знайшли Його, Месію», — і привів його до Ісуса. Коли Ісус наступного дня хотів повертатися до своєї місцевості Галилеї, звернувся до одного з присутніх на ім’я Филип і сказав: «Ходи за мною». І той пішов. Але перш ніж віддалитися, подбав про зустріч зі своїм приятелем Натанаїлом і сказав йому те саме: «Той, на кого ми чекали, Месія, вже тут, Ісус з Назарета». Спочатку Натанаїл був дуже скептичний, бо Назарет не втішався доброю славою, чи, більше, мав погану репутацію, тому спромігся лише зауважити: «Чи з Назарету може бути щось добре?» — однак остаточно дав себе переконати, прийшов до Ісуса. І коли почув Його слова, визнав, що справді Ісус — Месія, Богом посланий, давно обіцяний Відкупитель світу. За Божим Провидінням сталося так, що саме ці події стали гаслом нашого Патріаршого Собору: «Учителю, де перебуваєш? Ходіть та подивіться». Відтак ті, що прийшли і подивилися, ті, що зустріли Ісуса, ті, що послухали Його слово, йдуть та діляться з іншими своїм новонабутим глибоким переконанням, що цей Ісус з Назарету, на якого вказав Іван Хреститель, що це справді воплочений Божий Син, що це Месія.

5. Що це означає для нас, дорогі молоді члени нашої Церкви, які маєте велике бажання робити щось добре? Яка перша наука із того, що ми прочитали? Насамперед треба піти до Ісуса Христа, побути з Ним, пізнати Його, одне слово — заглибитися у зміст нашої віри. Побувши з Ним, маємо зробити другий крок — йти до інших і розповісти їм цю правду. Таких, як ви, які втішаються даром святої віри і сповнені бажання щось робити, немає дуже багато. Можна сказати, що ви не є цілковито типовими молодими людьми сучасного українського суспільства чи того народу, серед якого поза межами України вам довелося жити. Навколо вас багато таких, як ви, ваших ровесників, які не знають Ісуса, для яких Євангеліє чуже. Це не означає, що вони не шукають правди, не люблять добра, що вони погані люди — вони просто не знають Ісуса та Його науки, бо ніхто їм про Нього не розповів, ніхто не вказав їм шлях до Нього. Ви можете піти і сказати їм про це! Ви бажаєте щось робити. Чи може бути щось приємніше, як поділитися з іншими даром святої віри, сказати їм про Ісуса Христа. Щоби говорити про Ісуса Христа, щоби свідчити Йому, не обов’язково бути проповідником, місіонером. Це можна робити в безліч різних способів у школі, у вищому навчальному закладі, на робочому місці чи в будь-якому іншому місці. Ви можете свідчити про Ісуса, навіть не відкриваючи уст, своїм прикладом, підходом до життя, бажанням служити ближньому, допомагати та підтримувати його. Таким чином ви вказуєте всім, хто навколо вас, що існує Бог і що ви в Нього вірите. Ви шукаєте правди, і коли не знаходите її або спостерігаєте, що вона викривлена, коли бачите, що нівечать красу, яку Господь заклав у свою природу, — усе це вас вражає. Ви бажаєте це виправити і можете це зробити. Ми вас — на підставі досвіду не десятків, сотень, тисяч, а мільйонів людей, які жили впродовж століть — запевняємо, що хто справді вірить в Бога, старається жити по-Божому, справді освячує світ, робить його кращим.

6. Зі своїми пропозиціями та проханнями ви звернулися до нас, владик, і добре зробили. Адже ми покликані Господом Богом, щоб служити, допомагати Божому народові, зокрема й вам, молодим членам того народу, бути добрими християнами, повноцінними людьми, справжніми Божими дітьми. І прислухаючись до ваших пропозицій, до того, чого ви просите, ми, у співпраці зі священиками, душпастирями, щиро бажаємо вам допомогти. Хочемо забезпечити вашим молодіжним організаціям і кожному з вас духовний провід, бо стараючись пізнати Боже Слово, нам інколи починає бракувати бажання працювати або можемо мимоволі піти фальшивою дорогою і не робити того, що треба. А добрий провідник, відповідно підготовлений, вишколений, ревний допоможе вам йти правильним шляхом, належно використовувати той особливий час вашого життя, що називаємо молодістю, ті Божі дари, які відчуває тільки молода людина, переймати досвід старших людей, займати позиції в суспільстві і сумлінно виконувати свої життєві завдання, і для задоволення власних потреб, і для служіння ближнім, потребуючим. Крім виховання провідників (мирян чи богопосвячених осіб), хочемо також підтримувати ваші добрі ініціативи у служінні ближнім. Просимо вас, щоби ви, ставши на Господній шлях, на цю добру дорогу, до кінця свого земного життя, витривало служили Богові і ближньому.

7. Дорога молоде! Слід звернути вашу увагу, що зрілість людини це не тільки психологічний фактор, пов’язаний з певною кількістю прожитих років. Навіть дуже молода особа може бути зрілою. То ж в чому полягає зрілість? Це сукупність ціннісних орієнтирів, які, будучи глибоко закладеними у свідомості, стають рушійною силою наших вчинків. Для прикладу, коли ми переконані у гідності людини як Божого творіння, як суб’єкта основних прав, то будемо всіх людей шанувати і не наважимося позбавити когось його прав. Молодість — це час, коли ми набуваємо, засвоюємо, закріплюємо переконання у певних позитивних вартостях, які стають нормативним чинником у нашому житті.

8. Хочемо бути близько до вас, хочемо зустрічатися з вами з різних нагод і просимо вас сміливо звертатися до нас, приходити зі своїми потребами, бажаннями і пропозиціями. Прислухатимемося до того, що ви нам скажете про себе, і в міру наших можливостей допомагатимемо вам йти правильним шляхом до Бога, навіть якщо інколи цей він вузький і кам’янистий. Хочемо супроводжувати вас у тій життєвій мандрівці.

9. Господь Бог, з одного боку подарував кожному з нас особистість, неповторність, а з іншого — створив нас суспільними, спільнотними істотами. Ми створені так, що не можемо існувати, рости, розвиватися, ставати справді повноцінними людьми ізольовано, без інших, починаючи від наших батьків. І Господь Бог дав нам цілий план життя, свої заповіді, щоби нам допомогти, щоб нас навчити, як ми в спільноті повинні освячувати себе і світ навколо себе.

10. Бажаємо дати вам, дорогі молоді хлопці і дівчата, таку пораду. Старайтеся гуртуватися у християнських товариствах і організаціях: так легше планувати християнську діяльність, легше здійснювати християнські ідеали. Кожний з вас має вибирати собі таке товариство, таку організацію, діяльність якої йому до вподоби, в якій ви відчуватимете, що можете реалізувати свої таланти і вже в молодому віці здійснювати те, чого бажаєте — порядок, справедливість, правду, красу тощо. Велика їх користь полягає ще в тому, що вони допомагають молодим людям протистояти поганим впливам, які, виходячи зсередини нашого суспільстві або з’являючись ззовні, руйнують душі молодих членів нашої церковної спільноти. Коли мова йде про такі впливи, то тут як ідеал вважається матеріальне задоволення, сексуальну розбещеність та інші подібні речі, які стають великими спокусами для нашої молоді. Немає сумніву, що ті, кого ми бачили, чи на самому Патріаршому Соборі, чи на з’їздах, ходять до Церкви, беруть участь у церковному житті, однак треба звернути увагу, що самої присутності на богослужіннях не достатньо. Ми повинні усвідомити, що життя в Церкві — це життя християнської спільноти, в якій справді один одному допомагає, один одного підтримує, де між людьми відчутна Божа присутність. Бо там, де ви сходитеся, маючи спільне бажання служити Богові, там, як сам Господь нам обіцяв, Він є з нами. Він нас скріплює, Він робить нас сильними.

11. У той час, коли минули ваші дитячі роки і ви стали молодими людьми, в Україні ще панував більшовицький режим, який вважав, що тільки він єдиний здатний забезпечити людям справжню радість в житті. Його керівники вважали релігію вигадкою, забобонами, в які вірили тільки старші жінки. За доктриною комуністичної партії молоді, сильні, здорові, вчені люди не потребували релігії, бо вона буцімто робила їх немічними, недолугими. Партія і режим зникли, але християни, чи ті старші, чи молодші, чи діти залишилися. І сьогодні вони будують нове життя. Не треба думати, що християнство є релігією, яку легко сповідувати. Ні! Бути християнином — означає виявляти відповідальність, послідовність і готовність пожертвувати навіть власним життям заради ближнього. Християнство, яке існує вже дві тисячі років, а в Україні вже понад тисячу років, довело, що воно єдине може справді зробити людину щасливою, незалежно від того, в яких обставинах ця особа проживає. Людина відчуває щастя не тому, що її життя стає зручним, а тому, що в християнстві вона єднається з Богом, який є справжнім джерелом добра, правди, краси. Але це щастя можуть пізнати лише ті, хто справді близький до Бога, хто щиро до Нього звертається. Бажаючи, щоб і інші були такими ж щасливими, як і ми, маємо докласти великих зусиль. Шлях до Божого щастя, щастя, джерелом якого є Бог, вимагає від нас праці, великої відданості, ентузіазму, запалу, що властиві молодим людям. Тому працюйте над собою, старайтеся завжди бути близькими Богові, щоби бути щасливими і поширювати щастя навколо себе.

12. Дорогі хлопці і дівчата, дорогі сини і дочки нашої Церкви! Молодість — це, на жаль, дуже короткий період нашого життя, але він прекрасний і неповторний, має такі особливі прикмети, яких ми не здатні відчути в жодну іншу пору нашого земного життя. Користайте із цього часу, готуйте себе до зрілого життя. Це життя не буде легким, воно вимагатиме від вас великих жертв, змушуватиме вас приймати поважні, доленосні рішення. Але якщо ви належно використовуватимете благословенний час молодості, зберігатимете своє серце чистим, вільним від будь-яких грішних залежностей, від принадних, але зрадливих спокус, тоді ви станете справді зрілими, відповідальними людьми, — людьми, гідними виконати покликання, яке дав вам Бог. Благаємо милостивого Господа, щоб на тому шляху, на якому ви стоїте сьогодні, у той прекрасний час вашої молодості Господня благодать завжди вас супроводжувала, щоби ви розуміли, що ваше щастя з Богом, що життя треба наповнювати любов’ю до Бога і ближніх. Цього вам бажаємо з цілого серця і благословляємо вас на ваш життєвий шлях.

Від імені Синоду Єпископів
Української Греко-Католицької Церкви

† ЛЮБОМИР

Дано у Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового
31 грудня 2007 року Божого